Етери

.

Могила Невідомого вояка: чи готова Україна до головного меморіалу війни

Воюючи за своє майбутнє, Україна вчиться пам’ятати своє минуле. Ми домовляємося про те, як говоримо про наші втрати та як шануємо полеглих, які наративи закладаємо в культуру пам’яті для наступних поколінь.

Нині суспільство фактично опинилося між двома моделями пам’яті. Одна — совєцька: із чорним гранітом, масивними формами, монументами державі, культом скорботи та знеособленням людини. Інша — європейська: із сакральністю форм та елементів, світлим каменем, де в центрі пам’ять про конкретну людину, її ім’я, гідність і сенс цієї жертви. Водночас ми досі не маємо великої фахової розмови про те, що для нас означає могила Невідомого воїна, якою вона буде й чи готове суспільство до таких рішень сьогодні, коли біль надто гострий.

Для графічної дизайнерки та дослідниці військової некрополістики Дарці Веретюк цей монумент про серце держави — місце, де формується національна пам’ять і розуміння того, ким були полеглі та за що вони загинули. Це світова практика, притаманна багатьом країнам, які зазнали воєн ХХ століття і виробили власні форми меморіалізації полеглих безіменних воїнів.

Тож у цьому епізоді подкасту «Меморіалізація війни» поговорили про зміст і форму монумента Невідомому воїнові. Чому цей пам’ятник має бути центральною точкою, навколо якої побудують усю комеморативну систему країни? І чи готова Україна до головного меморіалу війни — не тільки архітектурно, але й психологічно, політично та культурно. Відповіді знає співавторка Пантеону Героїв у Тернополі Дарця Веретюк.

Роботу над подкастом підтримав Documenting Ukraine — проєкт Інституту гуманітарних наук (Institute for Human Sciences, IWM) у Відні.

Етери