play_arrow

Етери

Евакуйовані: історії людей, які покинули рідні домівки

micВолодимир Носков today30.05.2024 731

Тло
  • cover play_arrow

    Евакуйовані: історії людей, які покинули рідні домівки Володимир Носков


«Вовчанськ просто зносять, центру вже нема, міста вже нема. Там стояли будівлі, які пережили Другу світову війну й уціліли, а тепер уже все — їх немає». Так 65-річний пан Олександр розповідає про рідний Вовчанськ, у якому він провів усе своє життя. Одинадцятого травня йому разом із 85-річною матір’ю довелось евакуюватися до Харкова.

Попри те, що в очах чоловіка стоять сльози, він іноді знаходить у собі сили всміхатися. Каже, перенести виїзд йому не так важко, як, наприклад, його матері: «Мені-то простіше, я ще ж не дуже старий, а їй уже тяжкувато це все… важко їй. Я маю такий характер: сприймаю це все, але так, щоб воно в мене не накопичувалося ніде. Проте кожному своє».

Пан Володимир із села Лук’янці. У середині квітня російські окупанти вдарили авіабомбою поруч з його будинком, коли він вийшов із під’їзду. Бомба розірвалася за десять метрів від нього. Чоловік отямився вже в харківській лікарні. Каже, у його селі досі лишаються люди.

Подружжя Ольги Борисівни й Миколи Михайловича виїхало з рідного села Мала Вовча ще 2022 року. Пані Ольга зізналася, що досі не може оговтатися, коли чує вибухи: «До смерті пам’ятатиму це все. Найголовніше, щоб наші діти, онуки й воїни залишилися живими, щоб вони перемогли, щоб Україна була наша».

Історії цих людей різні, але їх об’єднує одне: їхні життя назавжди зруйнували російські окупанти.


Етери

0%