За літо цього року росія знищила приблизно 15 мільйонів українських книжок. Для порівняння: згідно з даними Книжкової палати, за вісім місяців в Україні випустили тільки 13,5 мільйонів книжок.
Тобто росія спалює більше, ніж Україна друкує. Такі дані навів очільник харківського видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький. Ми поспілкувалися з ним під час фестивалю «Літературний ярмарок», що відбувся у Харкові в останні дні літа. Це найближчий до лінії фронту книжковий фестиваль.
А ще ми поговорили про цілеспрямоване знищення українських книжок із автором цьогорічного бестселера й ветераном Артуром Дронем і про адвокацію України за кордоном — з авторкою книжки 2024 року за версією ВВС Юлією Ілюхою, твори якої нині перекладено тринадцятьма мовами.
Окрім того, ми побували на вигорілому складі видавництва «Ранок», що його росіяни уразили першого серпня, завдавши збитків у понад мільярд гривень. Про те, що буде з українською книжковою галуззю за два-три місяці, у програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» розкажуть Марія Малєвська й Олександр Бринза.
У підвальному приміщенні Каразінського університету «Єрмілов-центрі» — людно. У нижньому ярусі, за двома столами сидять колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який цьогоріч видав книжку, а за столом поруч — керівник видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький.
Поки Луценко роздає автографи, говоримо про стан книжкової галузі України з Олександром Красовицьким.
— Тільки за літо 2026 року росіяни знищили приблизно 14–15 мільйонів примірників книжок. Це було масштабне руйнування складів видавничої групи «Ранок» у Харкові — абсолютно цілеспрямовані атаки двох «шахедів». Це і влучання у друкарню «Конві», де згоріли як готові книжки на складах, так і напівфабрикати в роботі, зокрема кількасот тисяч шкільних підручників. Це й удар по колишньому книжковому ринку «Петрівка» (нині «Почайна»), де сталося влучання ракети в будівлю зі складами українських видавництв. Це й удар по терміналу «Нової пошти», де зберігалася продукція понад десяти українських видавництв і книжкових мереж. Просто для порівняння: згідно з даними Книжкової палати, за вісім місяців цього року в Україні видали 13,5 мільйонів книжок. Тобто втрати перевищують усе, що надруковано за цей період. Очевидно, що це війна проти інтелектуальної частини українського суспільства. Знищують і шкільні підручники, і книжки для ринку. Безпосередньо постраждали понад 20 видавництв, а опосередковано, через книготорговельні мережі, більш ніж 200. Поки що ми спостерігаємо за діями держави. Ніяких конкретних кроків для збереження книжок, їх закупівлі для бібліотек чи іншої підтримки видавництв наразі не зроблено, хоча відповідні заяви лунали. Є програма, яка трохи підтримує грантами малі виробництва, що іноді стосується і друкарень. Однак сьогодні ми чекаємо на рішення на рівні Ради національної безпеки й оборони, як саме держава відповість на це. Якщо реакції не буде, уже за півтора-два місяці асортимент книгарень скоротиться орієнтовно на 20%. Цього року в Україні вже зачинилося приблизно 40 книгарень. Думаю, у другому півріччі цей процес лише пришвидшиться, адже на нього впливає не тільки загальна напруга, але й фізичне знищення книжок.
Літературний ярмарок — найбільша книжкова подія Харкова. Він відбувається у місті вже вдруге. І цьогоріч — у дні, коли вся книжкова галузь України активно підраховує збитки.
Говоримо з креативною директоркою фестивалю «Літературний ярмарок» Оленою Павловою:
— Минулого року ми вигадали такий слоган: «Це наша земля, тут наші книжки». Для нас дуже важливо позначати свою територію на цій війні. І ми робимо це в Харкові. Ми присутні зовсім близько до лінії фронту. Ця війна іде проти української культури, проти нашої можливості писати й видавати книжки українською мовою, проти нашого права не бути частиною росії. Цей фестиваль — жест, який показує ворогові, що Харків — це українське місто, це столиця українського книговидання. Ми бачимо тут безліч людей, спраглих до книжки. Сюди приїжджають з усієї України. Ми робимо подібну подію рівня «класу А». Як Канни, тільки книжкові та в Україні. Усе це гуртується навколо Сергія Вікторовича (Жадана — ред.), адже він здатен об’єднати найважливіше: книжки, найкращих людей, а також військові та благодійні цілі. На фестивалі ми збираємо книжки для харківського військового шпиталю. Книжка — це надважливий символ. Коли палають книжки… Цього місяця росія знищила дев’ять мільйонів українських книжок. пушкін стільки не написав! Тобто війна насправді точиться за нашу можливість мати власну літературу. І саме сьогодні, саме в цей час і саме тут критично важливо проводити культурний фестиваль. Це неабияк складно з міркувань безпеки та багатьох інших нюансів, але Харків мусить мати українську книжку.
Прозаїкиня і поетка Юлія Ілюха вже вдруге бере участь у цьому фестивалі. Вона нині активно займається адвокацією України за кордоном, адже її книжки перекладено вже тринадцятьма мовами. Цьогоріч її панель мала назву «Як російська культура стає зброєю кремля».
— Для мене спершу було цілковитою несподіванкою те, що європейці часто відділяють російську агресію від російської культури, хоча для українців це єдине й неподільне поняття. Якщо люди, які приходять на зустріч з українським письменником, уже апріорі орієнтовані на підтримку України, то коли починаєш говорити про потребу відмовлятися від продуктів російської культури — літератури, балету, музики, — починається певний супротив. Дуже часто люди не готові від цього відмовлятися. За моїми спостереженнями (можливо, це моя суб’єктивна думка), на Заході й далі зростає зацікавленість так званою російською душею, яка там чомусь досі викликає захоплення.
«Літературний ярмарок» — найближчий до лінії фронту книжковий фестиваль. Майже сотня учасників, дві сцени одночасно. Назвали їх на честь персонажів «Байок Харківських» Григорія Сковороди — Чиж і Щиглик. Головним гаслом цьогорічного Літературного ярмарку стали слова Сковороди: «Коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю». Про Сковороду, любов і літературу говорили на своїй панелі Сергій Жадан із прозаїком, поетом та ветераном, автором бестселера «Гемінґвей нічого не знає» Артуром Дронем.
— Мені за велику приємність, за честь приїхати до Харкова. Я дуже тішуся, що мене запросили. Я справді відчуваю велику вдячність. Торік я не був на першому Літературному ярмарку. А цього року дуже-дуже тішуся бути. Це частина нашої боротьби. Так само, як для «рускіх» частиною знищення нас є знищення нашої культури. Ми бачимо то цими днями, коли вони знищують склади з українськими книжками. Коли за це літо мільйони примірників українських книжок знищено, спалено. У таких обставинах якось воно все важливіше, усе щемкіше стає — збиратися разом довкола культурних подій, зокрема довкола літературних фестивалів. Настільки близько до лінії фронту, у настільки небезпечних містах, під таким великим ураженням люди спромоглися, спромагаються улаштовувати літературні фестивалі, об’єднуватися довкола культури — це справді щось таке, до чого є честю приєднатися.
Наступного дня після закриття Літературного ярмарку фіналом фестивалю став концерт у підземці, на станції «Перемога» — ми поїхали на склад видавництва «Ранок». Минув місяць відтоді, як сюди влучили російські реактивні «шахеди», знищивши приблизно десять мільйонів книжок.
Ми ходимо згарищем із директоркою логістичного центру «Ранку» Ларисою Зубковою.
— Я не вірила. Емоції були суперечливі. Сіла в машину та швидко поїхала сюди. Поки їхала, бачила, як наближається дим, а коли побачила перекриту дорогу на проспекті Перемоги, то вже зрозуміла: це точно ми. Коли приїхала, тут уже було багато пожежників — мабуть, машин 20–30. Усе кипіло й горіло, це почали гасити. Важко… Ти бігав, дивився і не розумів. Не вкладалося у голові, що це сталося насправді. Це дуже страшно. Велика пожежа, величезний стовп диму, полум’я.
Минулося без жертв і поранених, кілька працівниць дістали гостру реакцію на стрес й досі не можуть оговтатися від пережитого.
— Тут у нас була зона дрібних замовлень, стояли стелажі, де книжки лежали по дві-три штучки. Вони поповнювалися щодня. Дівчата збирали по одній-дві книжечки, і все це відправляли. А були й великі замовлення, які їхали вже вантажівками. Ними займалися окремі люди, що працювали із цією важкою технікою. Нещодавно я була в знайомих, які купили дитині мурашину ферму. От і в нас була така своя «ферма», де кожен чітко знав, що і як робить. А ось тут була література до навчального року. Підручники підручниками, а до них іще йшли зошити із завданнями, контурні карти тощо. Це були замовлення для клієнтів. Їх просто склали, мали запакувати в палети й завантажити в машину. Бачите, ми досі димимося… Ми щодня періодично підливаємо воду. Ондечки, бачите, іще є задимлення. Пожежники сказали, що воно підсихає і може спалахнути заново. Радили викликати їх у разі потреби, але поки що ми даємо раду самі. А отам була зона приймання товару з друкарні. Приїжджали машини, розвантажувалися. Там працювали люди, які приймали книжки, уносили їх до бази й розставляли по місцях.
Обгорілими стосами лежать контурні карти, робочі зошити, підручники: французька мова, німецька, всесвітня історія, історія України, правознавство, охорона безпеки та здоров’я, фізика, хімія, англійська мова. Загалом — понад 27 найменувань підручників.
— Пожежа тривала сім діб. Найскладнішими були перші чотири дні. Надзвичайники працювали цілодобово. Ми щодня приїжджали сюди й дивилися: воно все горить і горить, горить і горить… Уже після четвертої доби пожежа згасла, але досі тліло. Тож нас усе одно сюди не допускали. Ми тільки збоку зазирали. Не пускали через аварійну ситуацію на складі. Бачите, горів дах, бетон горів, залізо плавилося. Це було жахливо. Жахливо й досі, хоча відтоді минув уже місяць. Щодня заходиш на склад і досі не віриш, що нас спіткала така біда.
— Як ви собі пояснюєте, чому росія цілеспрямовано б’є нині по українських книжках, бо ми бачимо ці шалені цифри…
— Шалені цифри. Думаю, це цілеспрямована атака — мабуть, на нашу культуру, щоб вибити нас повністю. Продукти важливі, але це швидко відновлюється. А от книжки — такий бізнес, відродження якого потребує багато часу. І, мабуть, не всі зможуть це зробити після такого. Гадаю, б’ють по нашій культурі, по наших дітях, щоб ми були геть залякані. Наш склад не маленький, він великий. А сьогодні, бачите, вони б’ють по тому, що більше. На мою думку, тут зіграли два фактори. З одного боку, розвідка ж донесла, що тут книжки, тут немає військових… Я не можу цього пояснити, мабуть, ніхто не може пояснити, чому вони так зробили. Це була цілеспрямована атака, бо в нас саме завантажувалися машини на Дніпро. Якраз підручниками, щоб розвантажитися у понеділок. Слава богу, підручники в машинах уціліли. Мені зателефонував водій і сказав: «Ларо, до нас на склад прилетіли “шахеди”». Він бачив і каже: «Я чую цей гул». А вони ж моментальні, реактивні «шахеди». Каже, за мить звук затихає, і він цілеспрямовано летить у склад. Один, і за чотири хвилини — другий.
— Скільки зрештою підручників знищено та як це вплине на навчальний рік, який уже починається? Що в нас буде з підручниками далі?
— Підручників, слава богу, від усієї кількості на складі згоріло 15%. Ми знаємо точні цифри, бо вже є інвентаризаційні описи. Це 620 000 примірників підручників. Нині терміново, починаючи із другого серпня, іде додрук підручників. Це буде довше, ніж ми сподівалися, але до кінця жовтня усі підручники будуть у дітей.
— Ви своїми силами? Чи були змушені до когось звертатися?
— Звертаємося по кредитування, але знаєте, як банки дають його… Як каже наш генеральний директор, кредити надають під заставу, а наша застава згоріла. Самі ж книжки заставою для банків не є. Залучення кредитів — це величезна робота фінансового відділу. Нині все робимо власними силами, але це дуже важко. Під ці підручники замовляли конкретний папір, конкретний картон, залучили конкретну друкарню. Тому зробити все заново й терміново… На випуск підручника зазвичай потрібно три місяці, а зробити це за три тижні — космічна швидкість.
— Яка загальна кількість згорілих примірників і скільки становлять ваші збитки? Ви вже порахували їх?
— Понад мільярд гривень. Понад мільярд — оці всі збитки, вони колосальні. Це важко усвідомити. Знаєте, коли готували інвентаризацію, думали: це ж роками нажите майно. Стелажі, комп’ютери, ноутбуки, столи, стільці, техніка, навантажувачі, ті самі електронні ваги, на яких зважували посилки… Усе це коштує грошей. І всього цього тепер немає. Нам дуже важко сьогодні, коли організовуємо нові робочі місця, нові маленькі склади. Щоб запрацювати знову, усе це треба купувати. Це важко, надзвичайно важко. Ми нині купили ноутбуки, термінали, усе потрібне… І лише тепер бачимо, наскільки це дорого.
Цей склад працював у Харкові понад п’ятнадцять років. Підручники, що вже надрукували й мали розвозити по різних містах України, були держзамовленням для понад 12 000 українських шкіл. І це збитки лише одного з видавництв. Іще одне харківське видавництво, Vivat, після удару по їхньому складу у Святопетрівському на Київщині озвучило збитки в понад 16 мільйонів гривень.
У другій половині вересня у Києві на ВДНГ планували ще один великий фестиваль — «Книжкову країну», який через посилення обстрілів Києва організатори були змушені перенести на квітень наступного року. Через ризики кілька видавництв відмовилося від участі в ньому. Утім, понад сотня видавництв і книгарень планує узяти участь у фестивалі. Українська книжкова галузь учиться виживати під російським вогнем.
Слухайте інтерв’ю повністю в подкасті “Станція “Держпром” на Радіо “Накипіло”.
Більше новин із Харкова, подкасти, українська музика в нашому застосунку для Android | iOS
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
