Цікаве

«Скрипниківка». Кривава сторінка з історії української мови

today06.09.2023 349

Тло

6 вересня 1928 року народний комісар освіти Микола Скрипник затвердив Харківський правопис. Це був перший соборний правопис, бо творили його спільно провідні науковці як і Сходу, так і Заходу України. Однак постав він тоді, коли українські землі окупували й розділили кордоном. І за нього, а потім просто за те, що мислять українською, поклали голови тисячі. Пам’ятаймо про це. 

Ми поговорили з українським мовознавцем, доктором філологічних наук, професором, директором Інституту української мови НАН України Павлом Юхимовичем Гриценком про те, у чому важливість Харківського правопису, як його створювали, а потім як забороняли, а також про те, чому мова має значення. 

Павле Юхимовичу, перед Харківським правописом 1919-го та 1921 року вже були інші правописи, які укладав Іван Огієнко (укр. науковець, мовознавець – ред.). Не минуло й чотирьох років, як зібрали нову правописну комісію. Скажіть, будь ласка, те, що вирішили зробити український правопис уже за совєцької України, було стратегічним рішенням у межах коренізації? І чому взагалі виникла скрипниківка? 

— Насамперед треба пам’ятати, що спроби створити правопис ще 1919-го та 1921 року — це дуже важливі кроки до створення такого правописного кодексу, який максимально відтворював би особливості української мови. Не варто також забувати, що до цього ми мали іншу ситуацію: численні пошуки у творенні правопису до цього були фактично підпільними через низку заборон української мови загалом. До того ж ми не мали своєї держави, а були фактично колонією в російській імперії. Відповідно, будь-які спроби створити правопис, ба навіть просто писати українською — були справді героїчними. 

Й апогеєм цих спроб став Харківський правопис, який утвердився як перший соборний правопис української мови, адже він передбачав не тільки східноукраїнську практику, як було до цього, але й західноукраїнську. Тож можемо стверджувати, що в цьому правописі досягали єдності української нації. Але це сталося тоді, коли ми не мали єдиної держави, а більша частина України перебувала під окупацією совєцького союзу. Оце ж кажуть: була коренізація. Це були суцільні ігри задля того, щоб виявити все українське, а потім знищити для подальшої росіянізації. 

Стосовно стратегічного рішення, як ви зауважили, то це було швидше намагання загарбати й Захід України під крило союзу, бо ж правопис, як я казав, створювали на основі як і східно-, так і західноукраїнської традиції. Це було також для того, щоб показати західним українцям, що ось, мовляв, ми такі щирі українці, ходіть до нас. А що було далі — ви вже самі знаєте. 

Тобто якщо правопис орієнтувався також і на західноукраїнську традицію, то над ним працювали науковці із Заходу України? 

— Я вам навіть більше скажу: цей правопис — витвір інтелекту конгеніальних українських науковців того часу, які вміли прочути всі особливості живої мови, а потім утілити (правда, таки не повністю) їх у мовній ортографічній системі. 

Правда, подолати всі труднощі, які роїлися над українським мовознавством, їм таки не вдалося: елементарно через брак часу, бо правопис був чинним усього п’ять років, а цього таки замало, щоб він масово ввійшов у вжиток. А потім більшість із тих науковців, що творили правопис, поплатилися за це життям. Усі ми пам’ятаємо про сфабриковану справу так званої Спілки визволення України. Тоді засудили понад 400 осіб, більшість з них працювала над Харківським правописом.

Але варто пам’ятати, що правопис віддзеркалював тільки один із фрагментів наступу на все українське. Був ще Голодомор, були ще репресії, заслання та розстріли, була тотальна росіянізація, було штучне урізання українських етнічних територій. Усе в сукупності витворило догмат про єдиний «совєцький народ», наслідки чого ми пожинаємо й досі. 

А ось цей правопис ще називають «скрипниківка». Скажіть, будь ласка, це через те, що Скрипник скликав правописну комісію?

— Та не збирав він правописної комісії, просто треба було розв’язувати ті питання, які постійно ставили наукова спільнота, інтелігенція, громадськість про те, що все-таки має бути правопис. 

Микола Скрипник. Підсумки правописної дискусії

І щоб не дати розвинути українськоцентричні ідеї в правописі, за нього вирішила взятися компартія, прикрившись тим, що залучає провідних науковців до його створення. Тобто тут спрацювала не якась там патріотичність Скрипника, а фактично політична гра задля зближення української мови з російською. На цьому робили дуже поважний акцент: переглядали всі словники, усю термінологію й ортографію. Українська мова не мала стати українською сповна, а те, що називали коренізацією, було тільки бутафорною завісою, коли ж насправді являло собою тотальну боротьбу зі всіма українськоцентричними ідеями. 

Однак у Харківському правописі, попри всю оцю політику, науковцям таки вдалося закласти підвалини для того, щоб утвердити українськість української мови. Але тим підвалинам не дали змоги розвинутися, бо стався відкритий крах українського мовознавства. 

А чому Огієнко виступав проти нього? 

— Ну, він був автором двох минулих правописів — 1919-го та 1921 років. І тут більше його суб’єктивна оцінка, аніж об’єктивна, бо кожному авторові його позиція видається послідовнішою за інші. Насправді Харківський правопис мало чим відрізняється від правописів Огієнка. 

І. Огієнко про правопис скрипниківка

Але тут є одна цікава деталь: у правописі Огієнка ще була літера и на початку слова. У Харківському вже цієї риси нема. Це якраз приклад того, що не все науковцям дозволили втілити в правописі 1928 року. Причина проста: у російській мові буква ы ніколи не буває першою в слові. Українську ж літеру зрівняли до російської, але це не аналоги одного звука, а два різні звуки: українська и — високосереднього підняття, російська ы — середнього підняття. Їх узагалі не варто ставити поряд. А ми маємо дуже довгу традицію вживання букви и на початку слова: це навіть зафіксував у своєму «Словарі української мови» Борис Грінченко (укр. письменник, лексикограф, літературознавець – ред.) ще на початку XX століття. І що цікаво, ця риса досі фіксується в діалектних словниках.

Коли вже почали робити наступ на український правопис, тодішній новий нарком освіти Андрій Хвиля (укр. совєцький держслужбовець, причетний до репресій – ред.) казав, що правопис 1928 року відштовхує українську від російської… 

— Хвиля, виконуючи настанову партії, сказав: українська мова не має відрізнятися від російської. Мовляв, трохи потерпимо, але структурно це все ж таки має бути мова, максимально наближена до російської.

Андрій Хвиля про правопис скрипниківка

Це було реалізовано в комплексі: перекроювання правопису, закриття українських шкіл, вища освіта тільки чи здебільшого російськомовна, уся технічна література теж російською.

Зросійщення українського правопису на прикладі передавання грецької літери тети (θ):

Але повернімося до правопису й мови. Так, справді хотіли зрівняти до російської. Проте це нонсенс, бо це не просто дві різні мови двох різних народів, а мови, які структурно й історично розвивалися по-різному. Краса української мови якраз полягала у її звучності, тобто в збереженні багатьох складів відкритими, у тенденції до плавності, нам не притаманна редукція у вимові, як це властиво російській мові. 

Щоб оце все зрівняти й вичистити з української мови питоме українське, узялися до правопису. Так постав новий правопис 1933 року. Що він нам дав? Численні покручі в ортографії, наприклад написання таких слів, як «матеріял» і «проєкт», без міжголосного йота. Тобто стало «матеріал» і «проект» — як і в російській мові. А нашій мові непритаманне зіяння голосних, воно можливе тільки на стику морфем або коли в слові є стилістична пауза. Далі — написання в родовому закінченні іменників третьої особи однини літери і замість и: було «любови», а стало «любові». А закінчення  в таких випадках українській мові не притаманне, на відміну від російської. Далі — передавання грецької тети непослідовно: раз через т («театр»), а раз через ф («анафема», «ефір», «кафедра»). А до того ми все передавали через т, бо ж звук [ф] для української мови чужий, а в більшості діалектів його намагалися замінити на тхт або хв

Правопис 1928 року був останнім вершинним виявом українізації. Науковці справді повірили в можливість українізації та кинули на це всі свої сили, але поплатилися життям. 

— Часто кажуть, що мова не має значення. Поясніть, чому все-таки має з погляду глибинного мовного коду.

— У нас і досі здебільшого сприймають мову тільки як засіб забезпечення техніки комунікації. Потрібно передати якусь інформацію, потрібно щось сказати. А насправді мова — це насамперед світ внутрішньомисленнєвої інтелектуальної, емоційної самореалізації особистості. Людина живе в просторі своєї рідної мови. І якщо вона не сформувала в собі сталих принципів, не виформувала в собі достатньої кількості технічних засобів, то не почуватиметься вільно, не зможе вільно поводитися в суспільстві, увесь час матиме внутрішній стрим, внутрішній бар’єр. А як це сказати? А чи правильно це сказати? Це наслідки тої меншовартості, яку породила в нас совєцька ідеологія. Бо ж усе мало бути російською, усюди мали були росіяни. А як зображували українців у масовій культурі? Переважно як зрадників або як збірний шароварний образ, з якого варто сміятися. Ну, з нас і зробили таких, яким мова не потрібна. І в цьому відіграв роль правопис, бо він максимально структурно робив українську схожою на російську. Оце породжує думку, що ми справді братні народи. А так не є і ніколи не було. Нам треба цього позбуватися нарешті. Нині саме пора. 

— Усі розказують про правопис 1933-го, а фактично жорсткішим був правопис 1946-го, причетним до якого був і Павло Тичина. Саме цей правопис був основою всіх інших правописів аж до 2019 року. Як так сталося, що майже 90 років ми жили за сталінським правописом? Чому правописна комісія не повернула наш правопис ще 1991-го й що сталося з проєктом правопису Німчука (укр. мовознавець, доктор філологічних наук, професор – ред.)

— Ось ми здобули незалежність 1991-го. Це юридичний і суспільно значущий акт. Але чи означає це незалежність у головах? Науковець, який роками працював в одній системі, не може за день чи навіть за рік щось переосмислити. Тому не дивуйтеся, що питаннями правопису зайнялися не відразу. Була ще низка інших проблем — суспільних та економічних, які треба було нагально розв’язувати. Ну, як їх розв’язали тоді — ви знаєте. Другий момент: українські сили працювали, але совєцька система породила багатьох перевертнів, які почали боротися проти всього українського й усіма своїми діями звертати Україну в «колиску братніх народів». 

Василь Німчук про український правопис

Антиукраїнський рух у самій Україні дуже сильний. Він має традицію. Він має організаційні структури та сильне фінансування, чого часто не має власне український. 

Мирослав Попович

Тому не дивуйтеся. Одна річ — вийти на мітинг і висловити свою позицію, а зовсім інша — щодня боротися проти тих, хто це все руйнує. Це тяжко й виснажливо. 

Віталій Русанівський про правопис, цитата

Власне, так і сталося з Василем Німчуком, який 1999 року намагався деросіянізувати правопис, але йому просто не дали цього зробити ті, хто тоді керував державою. І таких науковців насправді багато. 

— А що не так із сучасним правописом 2019-го?

— В Інституті української мови ми вивчаємо правописні питання, зміни скоро будуть, але зараз я не буду більше коментувати щось про цей правопис, щоб не збуджувати суспільство до передчасних дискусій навколо нього.

Ірина Фаріон про правопис

— Чому правильний правопис такий важливий нам? 

— Правопис — це засіб максимальної консолідації суспільства та його розвитку. Це мовна конституція, за правилами якої ми всі живемо. І важливо, щоб ті правила були не російськими. 

Лариса Масенко про правопис 2019 року

— А ще скажіть, будь ласка, стосовно правопису 1928 року: як ви до нього ставитеся та чи потрібно, наприклад, у нових правописах нам на нього орієнтуватися?

— Ніколи не треба орієнтуватися на минуле. Але потрібно обов’язково це минуле знати й бачити; знати, що в цьому минулому є таким, що працює. Це не має бути механічне перенесення із правопису 1928 року. До цього питання треба підходити зважено, брати до уваги живий розвиток мови, підходити до питання системно й обґрунтовано. Важливо, щоби правопис відповідав духові української мови й був законом розвитку української мови.

Written by: Коробенко Роман

Попередні записи

Цікаве

Як росіяни зомбують дітей

Пропаганда, спрямована на дітей, — це пропаганда через освіту, яка нав’язує малечі антиукраїнські, антиєвропейські й антилюдські традиції.  Світлини й відео з дітьми за партами в харківській підземці побачили люди в усьому світі. Це приголомшило іноземців і нагадало всьому світові, що війна в Україні триває. А втім, новий навчальний рік почався не тільки в підземці Харкова, але й на окупованих територіях і в самій російській федерації. У росії пропаганда впливає на […]

today06.09.2023 59

0%