Найбільше серед усіх прифронтових населених пунктів Харківщини евакуюються зараз мешканці Шевченковської громади, це Куп’янський район.
Ще донедавна — тилове селище за 35 кілометрів від Купʼянська — тепер під щільними обстрілами росіян. Сюди летять і КАБи, і безпілотники, щодня у громаді є поранені або загиблі та зруйновані будівлі.
Лише за липень у Харкові стало на понад 2,5 тисячі переселенців більше — і це лише офіційні цифри. Транзитний центр, де приймають евакуйованих мешканців прифронтових територій, переповнений — люди виїздять сотнями на день.
У свіжому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза поспілкувалися з тими, кого вдалося вивезти з Шевченківської громади і тими, хто, попри все, воліє лишатися до останнього. Рушаймо.
У Шевченковому під час евакуацій ми були десятки разів, але завжди транзитом: зупинитися, аби вдягти бронежилети та шоломи, ввімкнути детектори дронів, взяти кави. Це було тилове селище, яке стало прихистком для сотень переселенців із Купʼянської громади.
Нині обовʼязкову евакуацію оголошено вже з самого Шевченкового та сусідніх сіл та селищ, адже кіл-зона щодня стає все більшою, а обстріли — щільнішими.
Ми їдемо в автівці загону швидкого реагування харківського Червоного Хреста, командир загону Ігор Клименко — за кермом.
— Розкажіть, будь ласка, з яких громад зараз ви вивозите людей, чи бачите активізацію по якихось напрямках?
— Зараз ми прямуємо до Куп’янського району — у Шевченківську громаду, зокрема до селища Шевченкове та Олександрівки. За останні два тижні загін швидкого реагування евакуював звідти близько 80 людей. Почались дуже щільні обстріли. По Шевченковому, на жаль, активно б’ють керованими авіабомбами. Лише за минулий тиждень сюди прилетіло 19 КАБів. Паралельно ми працюємо й у Харківському районі: Дергачівській громаді (села Безруки та Слатине) й Золочівській громаді (селище Золочів). Через значно погіршення безпекової ситуації люди почали виїжджати набагато активніше, ніж раніше.
За даними представників транзитного центру у Харкові, де приймають переселенців з усієї області, нині найбільша кількість людей тут реєструється саме з Шевченківської громади. На другому місці за кількістю — Дергачівська громада, що на півночі Харківщини.
Ігор Клименко просить мене подзвонити родині, яка чекає на евакуацію, бо він за кермом, навігатори тут уже не працюють, наш детектор дронів увесь час не змовкає, у небі постійно щось є.
Гроза — відоме тепер на весь світ село у Купʼянському районі, де три роки тому росіяни вбили одним «Іскандером» 59-х людей. Гроза лишається позаду, й ми вʼїжджаємо у невеличке село, хати в якому розкидані на чималій відстані одна від одної, вулиці спорожнілі, номерів і назв вулиць на будинках немає. Досить довгий час у нас забирає знайти потрібну адресу.
Біля двору бачимо двох жінок: старшу та молодшу й дитину, поруч із ними — зібрані сумки. Ми на місці. Старша, пані Олена не їде — відправляє доньку з онуком. Сама лишається, бо господарство.
— Он курочки, курчатка.
— Скільки у вас курей?
— Та я їх не рахую. Тримаємо, там більші бігають…
— А ви не хочете їхати?
— Я хочу, тільки я просто підберуся трохи з городом.
Пані Олена обіймає доньку й онука, обіцяє ввечері піти на узгорок, щоби зловити звʼязок і повідомити, що з нею усе добре. В авті говоримо з Наталією Таран та її 13-річним сином Єгором.
— Ну яка обстановка? Ніякої. Ні зв’язку, ні інтернету. Ти не можеш навіть швидку викликати. До вас ми теж не могли додзвонитися. Я виходила в поле… В Шевченкове прилітало. Всюди прилітало. До нас ще не прилетіло, але це ж час. Тиждень, і його вже не буде. І в нас не буде часу потім виїхати. Нема ніяких комунікацій тут… Я не знаю, що сказати. Тут нічого немає для того, щоб залишитись жити. Просто чекати. А що чекати? Тут чекати нічого. Ми теж хочемо далі жити.
Наталія мріє, що у Харкові Єгор нарешті зможе ходити до школи. Шукатиме, де є місця у підземних навчальних закладах.
— Він вже сьомий клас закінчив, з третього класу ми вже онлайн навчаємося. Він весь час вдома.
— А коли немає інтернету і зв’язку, як він займатися може?
— Ніяк. Чекаємо, поки з’явиться якийсь інтернет зв’язок. В школі розуміють, звісно, але кажуть, ЗНО ви будете здавати все одно. А я кажу, як нам здавати. Потрібно ж якось навчатися.
— Єгоре, розкажи так, щоб людям було зрозуміло, як в ваших краях зараз живеться. Наскільки гучно, чи чутно бахання якесь?
— Дуже-дуже сильно.
— А ти вже розбираєшся, що летить?
— Так. Шахеди, КАБи, ракети, реактивні шахеди.
— Ти все відрізняєш на слух?
— Так.
Сам центр громади — селище міського типу Шевченкове, де потрібно забрати ще з десять людей, — став сильно побитішим за останні тижні. Зупиняємося у приватному секторі, де бачимо кілька зруйнованих будинків — один від одного через дорогу. Крізь завали бачимо на городі чоловіка. Пан Юрій веде показати погріб, де ховався, коли сюди полетіли КАБи.
— Це хлопці тільки подзвонили. Тільки я на другу сходинку, а воно як…
— А що це, КАБи прилетіли?
— КАБи… Ось, дивіться. Кут вибило. Оце позаліплені наскрізні дирки.
— Виїхати не хочете?
— Ні.
— Чому?
— Уже 68-й рік… У мене всі батьки тут, і я тут залишуся.
Усіх евакуйованих, як і інші екіпажі, загін Червоного хреста везе до транзитного центру на околиці Харкова. Там усіх переселенців реєструють як ВПО, за потреби розселяють в гуртожитки, видають постіль, ковдри, рушники, гігієну, годують та надають грошову допомогу — 12 тисяч 300 грн на кожну людину.
Говорить очільник Харківської облвійськадміністрації Олег Синєгубов:
Продовжуються у нас з небезпечних територій заходи евакуації, близько 80 населених пунктів у нас під таким статусом наразі, звідки зараз активно виїжджають люди. Це і північ, і Купʼянський, і Ізюмський напрямок, за добу ми евакуйовували близько 200 людей. Всі вони пройшли через транзитний центр, де їм була надана вся необхідна допомога. І оформлення юридичних статусів, і первинна допомога на три доби продуктами, гігієнічними наборами, так само всім надано місця для тимчасового проживання. Харківська область вже традиційно, на жаль, приймає людей з Донеччини, тому що люди рятуються від небезпеки. Ми як транзит виступаємо. І так само за добу у нас може бути більше двохсот людей через транзитний центр.
Загін Червоного хреста під керівництвом Ігор Клименка того дня вивезе 9-х людей із Шевченківської громади. Наступного дня їхатимуть знову. Евакуації з цієї прифронтової громади нині відбуваються щоденно.
Говорить Ігор Клименко:
— Вчора ввечері після влучання КАБу в населений пункт військові підібрали людей і вивезли по трасі в більш-менш безпечне місце. Я звідти людей забрав вже і відвіз.
— Тобто люди наважилися виїжджати тільки після того, як в їх будинок влучив КАБ?
— Не пряме було влучання, а по вулиці. Від епіцентру вибуху метрів 20-30 було. Домівка зруйнувана, і вони вже тоді поїхали. А до того часу вони сиділи. Це завжди така історія в нас… Ви ж працюєте не перший раз з нами і знаєте, що, на жаль, це все повторюється…
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло».
