Тексти

«У першому підʼїзді висотки — росіяни, а в третьому — уже позиції Сил оборони»

today21.11.2026 о 18:30

Тло

Ситуація у Купʼянську та на околицях лишається складною, а з настанням холодів й опаданням листя з дерев стане ще складніше. 

Українські військовослужбовці лаштуються зустрічати росіян, коли річка, тобто природна перешкода, замерзне — і по ній можна буде просуватися. А ще — готуються до складніших умов для польотів: за морозів акумулятори безпілотників витримують менше. 

У новому випуску програми «Станція “Держпром”» із Марією Малєвською та Олександром Бринзою — репортаж про роботу бійців батальйону «Дике Поле» на Купʼянському напрямку. Про те, наскільки ускладнено тут логістику; про дрони, які бояться вологи, і наземні роботизовані комплекси, що не бояться бруду, — далі в програмі. Рушаймо.

Маленький погріб, у якому ледве вміщаються двоє пілотів та в якому не станеш на повний зріст — доводиться пригинатись. Лео та Шмига сидять перед моніторами в бронежилетах і багато курять.  

У них зараз складна логістична місія у Купʼянськ. Говорить боєць батальйону «Дике Поле» з позивним Лео: 

— Бракує провізії та пального на позиціях. А доставити, крім як цим способом, неможливо. Хлопцям доводиться заходить на позиції пішки приблизно 20 кілометрів. Щоб вони не тягнули на собі ту вагу, ми виконуємо ці завдання, доставляємо їм те, що потрібно. Основні труднощі виникають уночі, бо наших «пташок» дуже видно в тепловізійні камери, тому надзвичайно багато ворожих FPV-пілотів намагаються нас збити. Але ми уникаємо цього. Або засіб радіоелектронної боротьби вмикає заглушення, або ми намагаємося пришвидшитись або ухилитись від удару. 

— Як погодні умови впливають на вашу роботу?

— Погодні умови дуже впливають на наших «пташок». Вони не вологостійкі. Ми просушуємо борти по три-чотири години кожен. Тому в наших хлопців, які виставляють ці борти, по дві-три «пташки» на позиції.

Попри складну ситуацію на напрямку та постійні спроби противника нарощувати сили, аналітики американського Інституту вивчення війни називають нині Купʼянський напрямок одним із трьох, де Сили оборони України контратакують.

На сходинках на вході в погріб стоїть командир пілотів, його позивний — Оса. Він, не відриваючись, спостерігає за рухом на моніторах.

«У Куп’янську є така собі “родзинка”»

— Який нині вигляд мають цивільні населені пункти? Що ви бачите у свої монітори? Наприклад, Куп’янськ. 

— Це лише назва — «цивільний населений пункт». Там суцільні руїни. Сьогодні в Куп’янську є така собі «родзинка». В одному багатоповерховому будинку є дуже багато підвалів. У першому під’їзді дислокується наша піхота, а в третьому під’їзді цього ж будинку чатує ворог. Тому воювати там дуже-дуже складно. Знищити цей будинок нашими засобами неможливо. Потрібні якісь ракети, авіабомби, щоби знищити це укриття. 

— Але ж тоді його буде знищено разом із нашими позиціями?

— Саме так. Тому наразі працюють лише штурмові групи.

Поки ми говоримо, боєць із позивним Шмига показує пальцем на цяточку на моніторі; обличчя його стає схвильованим: 

— На маршруті в нас ворожий FPV-дрон. Ми перейшли в ручний режим. Зараз будемо робити маневри, щоб не потрапити під нього.

— Наскільки часто вам доводиться ухилятись від дронів? 

— Постійно. Ворожі дрони повсякчас намагаються знищити нашу логістику, щоб ми не доставляли хлопцям нічого. 

— І вихід тут тільки один — маневрувати?

— Так, маневрувати. У нас є ще супровід — літають із нами. Вишукують і знищують FPV противника, щоб якось забезпечити нам доставку логістики. Але буває таке, що ми не можемо погасити оптоволокно. Ми не бачимо його. Якщо ми побачимо в екрані, що він іде на нас, то тоді ми тікаємо, піднімаємося вище, маневруємо. Але різні ситуації бувають. Можуть по два-три дрони летіти один за одним.  

Ухилитися від FPV вдається. Політ триває ще кілька хвилин. Й ось бачимо, як «Вампір», яким кермують пілоти, наближається до позицій піхотинців. Оса коментує: 

— Зараз відбувається скидання позиції важких бомберів на позицію аеророзвідки. Чому це робиться? Тому що логістика неможлива. Усе скидаємо нині за допомогою бомберів, тобто по повітрю. Посилку скидаємо максимально точно й обережно, адже там дорогоцінне майно. Люди, які перебувають на лінії бойового зіткнення, виходять і забирають цю посилку. За змоги, якщо немає обстрілів і так далі. Логістика сьогодні насправді дуже складна. Наприклад, кілзона в нашій ділянці відповідальності — орієнтовно 10 кілометрів. Заїхати бронею буває дуже-дуже проблематично. Скажімо, за допомогою важких бомберів, FPV ми робимо логістику ворога в кілзоні взагалі 20–25 кілометрів. Тобто вони рухаються пішки на свої позиції. Тому логістика що в нас, що в них дуже-дуже складна.

«Навіть не враховую, що поранений»

Окрім важких бомберів, провізію, пальне, дрони на позиції побратимам бійці батальйону доправляють наземними роботизованими комплексами. Ми вже в іншому населеному пункті, тут триває завантаження НРК посилками. 

За пультом НРК — боєць на псевдо Бахмут. Не відриваючись від монітора, розповідає про специфіку логістичних місій під Купʼянськом:

— Вони дають нам відмашку, і ми поїхали по маршруту. Уже почалася місія. Веземо на позиції усе що завгодно. Зараз веземо «мавіки», провізію, пальне — усе, чого вони потребують. Без усього цього неможливо утримувати позиції. Це дуже важливо. Пікапи туди вже не їдуть. Там є зона, до якої ще може доїхати пікап, а далі вже їде НРК. Тому що основна мета — це збереження особового складу. 

— Скільки часу тривала ваша найдовша місія?

— Наша найдовша місія тривала вісім із половиною годин.

Питаємо про позивний. Чи Бахмут — це його рідне місто. Боєць відповідає, що такий позивний дав йому капелан — після того, як уцілів у Бахмуті. Приблизно рік він проходив лікування після поранення, що його дістав у Кліщіївці, а тепер знайшов ось цю, умовно тилову, посаду — пілотувати НРК.

— Контузія у мене була середньої важкості. Маю уламкові поранення у ногу та спину. Головне, що я вибрався звідти живий. А те, що поранений, я цього навіть не враховую. 

— Чи дає вам досвід поранення тепер розуміння важливості таких місій?

— Звичайно. Я дуже вдячний за цей перший досвід, якого набув. Я маю із чим порівняти. Звичайно ж, сьогодні я використовую цей досвід у роботі.

«Мотивації багато шукати не потрібно»

Командир Оса, який стоїть із нами поруч, після цих слів зізнається: для нього ідеальні пілоти — це ті, хто пройшов шлях у піхоті, тому розуміє, як це важко, а значить, зробить максимум для побратимів.

Говорить Оса:

— Насправді зеленка змінила тактичні підходи як і у ворога, так і в нас. Дуже часто ми змінюємо позиції, бо їх виявляють частіше. Логістику ворога ми робимо майже неможливою. Вони висаджуються на своїй техніці за 20–25 кілометрів і починають піший рух. Для цього в нас є FPV-засоби, які виявляють їх і поодинці знищують. Тому ворогові не так просто тут воювати, як він думав, що буде.

Ми проводжаємо очима завантажений НРК, який віддаляється щоразу глибше, і рушаємо далі — на точку запуску «Вампірів». У пілотів — чергова логістична місія. 

«Вампір», коли вмикається, грає музику. До злету його готують двоє бійців. Серед них — молодий чоловік із татуйованнями на обличчі, шиї та руках та кольоровим волоссям. Його позивний — Костиль. 

— Усе, відходимо від борта. Зараз наші хлопці будуть борт біндить і запускать.

Костиль віддихується і пояснює:

— Я пілот. Наша команда чергується. То запускаємо, то за пультом сидимо. Зараз ми запускаємо посилку для наших спотерів. Бо нашу посадку й позицію розбили КАБом, пошкодили «Вампіра». Зараз переганяємо «Вампіра» й посилку для них, тобто комплектовання для ремонту та все інше.  

Поки хлопці складаються у кунг пікапа, розпитуємо про мотивацію їхнього командира, Осу. Він увесь час був поруч і координував роботу бійців за моніторами в погребі й тут, на точці запуску. 

— Свій шлях я починав іще з Бучі, з Ірпеня. Там нас залучили до штурмових дій, відбивали ворога, так би мовити. Потім, коли ворог залишив Київську область, ми перемістилися на Лиманський напрямок, у Серебрянський ліс, у Кремінну. А далі були на Куп’янському напрямку. Потім — на Сумському відтинку, заїжджали в курськ. А тоді поїхали на Покровське. Тепер ми знову на Куп’янському напрямку. Моя найперша мотивація така: я маю дуже багато загиблих друзів, побратимів, з якими ми починали ще з окопів, зі штурмів. Тому, якщо є можливості знищувати ворога будь-якими способами, це моя перша мотивація. Друга моя мотивація: у мене безпосередньо перебувають люди на лінії бойового зіткнення. А якщо я не доставлю або за моїми командами їм не доставлять логістики, провізії і так далі, люди залишаться без їжі та забезпечення. Тому мене мотивують мої побратими, мої друзі. Тобто мотивації багато шукати не потрібно.

Реквізити збору на транспорт батальйону «Дике Поле»:

https://send.monobank.ua/jar/gsuCeRgN5

Номер картки: 4874100035384430

Раніше на Радіо “Накипіло” виходив матеріал про те, як російський полонений евакуював тіло загиблого українського воїна.

Більше новин із Харкова, подкасти, українська музика — у нашому застосунку для Android | iOS

Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»

Автор: Рожок-Капранова Ірина

0%