Від перших років заселення Харкова містянам були потрібні десятки різних ремісників: від жорносіків, які вручну мололи зерно на борошно, до ковалів, гончарів, бондарів, шаповалів і чоботарів.
Про те, які професії були найпоширенішими в тогочасному Харкові та в яких частинах міста жили майстри, в етері Радіо “Накипіло” розповів дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов.
Головні ремісники Харкова
Історик називає першу професію, що з`явилась на теренах міста.
«Головний ремісник тих часів, от із самого початку, із самого приходу в Харків, — це були жорносіки. Тому що не було млинів. Вітряки ще не будували. Млини з’явилися трішки пізніше, коли почали давати дозволи. У Харкові був такий один маленький млин, і тому доводилось ручними жорнами молоти зерно в борошно», — відзначив він.
За словами історика, для виготовлення жорен потрібен був особливий камінь, який не траплявся будь-де. Його доводилося шукати далеко від міста — вздовж річок Сіверський Донець і Ворскла. Тому робота жорносеків була важливою для тогочасної громади.
Не менш потрібними були гончарі та пічники.
«На другому місці це були гончарі, які робили цеглу спочатку для печей. Тому що без цього не зробиш піч у будинку, ніде буде готувати їжу, ніяк не буде опалюватись це житло. Тому гончарі спочатку виготовляли в першу чергу саме цеглу. Вже потім, з якимось часом, — посуд, кахлі», — пояснив історик.
Які професії ще з’являлись у місті
Окремою професією були пічники, які складали печі. З розвитком міста зростала потреба й в інших професіях. Тертичники готували дошки, теслярі допомагали зводити будинки, гутники виготовляли скло. Важливе місце посідали ковалі, які обробляли метал, підковували коней, робили підкови для взуття та різні господарські речі.
«Котляри — дуже важливий момент, тому що це виготовлення котлів, без яких, власне, не можна було щось там готувати. Тим більше, що влітку приходилось черкасам, українцям об’єднуватись у якісь общини, щоб готувати їжу. Тому що не можна ж було палити печі в центрі міста, у фортеці», — розповів Андрій Парамонов.
Для господарства були потрібні також колісники, які виготовляли вози й колеса, та бондарі, які робили діжки й інший дерев’яний посуд.
Оскільки скотарство й хліборобство були важливими заняттями мешканців, у місті розвивалися ремесла, пов’язані з обробкою шкіри та вовни. Кушніри шили кожухи, шаповали обробляли вовну й виготовляли шапки, римарі робили кінську збрую та ремені. Кравці шили й ремонтували одяг, ткачі виготовляли тканини, а чоботарі — взуття.
Серед інших потрібних майстрів історик називає олійників, які вичавлювали олію з насіння конопель, та діхтярів, які виробляли дьоготь, який використовували, зокрема, для змащування коліс возів.
Як ремісники розселялися в Харкові
За словами Андрія Парамонова, полтавці оселилися переважно в Залопанській частині Харкова. Саме там зосередилися гончарі, а також жінки, які згодом займалися килимарством.
«Доля так склалась, що, скажімо, полтавці оселились на Залопанській частині Харкова. Саме там проживали гончарі, жінки, які потім будуть займатись килимарством, і все, що було пов’язано з поширеними ремеслами Полтавського полку, — все опинилось на Залопанській частині», — зазначив історик.
Розташування майстерень і помешкань залежало також від специфіки роботи. Наприклад, ковалям потрібно було селитися поблизу річки, щоб у разі пожежі мати доступ до води. Це стосувалося і діхтярів, адже їхнє виробництво було пожежонебезпечним, тому розміщувати його в центрі фортеці було недоцільно.
Пізніше, коли в Харкові почали розвиватися хлібопекарські ремесла, сформувався ще один осередок майстрів. Хлібники, які випікали й продавали хліб, здебільшого жили на Нетічинській слободі.
«Ті, що з’являються пізніше, ті ж хлібники, які насичували ринок печеним хлібом, вони здебільшого проживали на Нетічинській слободі. Тому що вона була віддалена від Харкова, тому вони могли пекти хліб у будь-яку пору року», — пояснив Андрій Парамонов.
Більше новин із Харкова, подкасти, українська музика — у нашому застосунку для Android | iOS
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
