Слобожанська писанка

Великодні свята (релігійна ви людина чи ні) — це найкращий час, щоби згадати про традиції своїх предків, а саме — про писанки, які, до речі, малювали вже тисячоліття тому. На Слобожанщині ця традиція також давня. І важливо, що сьогодні є люди, які своєю працею відроджують слобожанське писанкарство. 

 

Як малювали писанки в нас, на Слобідській Україні, що означає символіка й чим така писанка відрізняється від писанок інших українських регіонів — розпитуємо в Наталії Кравченко, голови Харківського клубу писанкарства. 

 

 

— Пані Наталіє, як давно ви займаєтеся писанкарством? І власне, із чого все почалося?

 

— Я займаюся писанкарством 25 років. Як це все почалося? Одного разу я потрапила на виставку писанок у бібліотеці імені Станіславського й була зачарована. Коли я побачила розмальовані писанки нашими харківськими майстринями, то сказала, що такого ніколи не зроблю, хоча сама закінчила дитячу художню школу. І там познайомилася з Аллою Павлівною Овчаренко. Вона дізналася, що я працюю з дітьми з порушенням слуху, й одразу сказала, що мене навчить безплатно. Тільки вона тоді їхала на дачу. Ну й кажу: я з вами. Вона була здивована й узяла мене із собою. Пам’ятаю, як спершу допомагала, а потім, як сіла за роботу, уже й не згадаю, коли встала. Пропала я (сміється). 

 

— Ви є очільницею Харківського клубу писанкарства. Розкажіть, будь ласка, про нього. 

 

— Мене обрали члени клубу після того, як наша засновниця клубу Овчаренко Алла Павлівна відійшла у вічність — це було у 2013 році. Мене обрали за допомогою таємного голосування. Загалом клуб функціонує вже 30 років, і цього року в нас буде ювілей. Тому до цієї дати (попри те, що не всі члени клубу в Харкові) ми вирішили організувати виставку, яку оце відкрили в четвер, 13 квітня, на Пушкінській, 62 в будинку обласного центру культури. Вона триватиме протягом двох тижнів. 

 

Усі члени клубу не тільки заради свого задоволення працюють і продовжують писанкарство, але й проводять майстер-класи, викладають у Палаці культури. Такий клуб — один на всю Україну. Бо переважно майстри працюють поодинці й збираються на свята, а в нас тут усі вчителі. Уже діти знають, що таке писанки, тому що ми часто приходимо до шкіл. Отож можемо сказати, що писанкарство на Харківщині відновлено. 

 

— Розкажіть, будь ласка, про техніку виконання писанки, якщо це можна описати словами.

 

— Звісно, це краще побачити, аніж почути. До речі, свого часу ми записали майстер-клас розпису традиційної писанки, який можна переглянути на фейсбуці. По-справжньому писанку малюють воском. Для цього є такий інструмент, як писачок. Колись же, у совєцькі часи, коли люди не мали писачка, то брали кулькову ручку, вибивали кульку й так малювали воском. А далі — горить свічка, олівцем можна розбити малюнок, який треба старатися не порушувати. Яйце потрібно розбити на частини. Наприклад, київська майстриня Оксана Білоус розповідала якось, що поділене навпіл яйце символізує небо і землю. 

 

Загалом, писанку малюють на «Отче наш». Намалювали олівцем — помолилися, зробили перші штрихи воском — помолилися. І так, кажуть, писанка гарна вийде. 

 

— А як, власне, давно на Слобожанщині існує писанкарство?

 

— Насправді ще з дохристиянських часів. Я завжди кажу своїм учням, що писанки — старовинні письмена наших пращурів. Але на цей момент найстаріша слобожанська писанка, яка в нас збереглася, має понад 130 років. Це колекція писанок, яку зібрав перший директор, засновник історичного музею, професор Микола Сумцов. Він разом зі своїми студентами їздив по селах, проводив експедиції та збирав слобожанські писанки. Свого часу ми робили копії тих писанок. Зокрема, протягом п’яти років вийшло відтворити колекцію Сумцова. 

А станом на сьогодні можу сказати, що Алла Овчаренко й Олена Пантелей — це дві харківські вчительки, які 30 років тому стали відроджувати писанкарство на Харківщині. 

 

— А скажіть, будь ласка, чим саме слобожанська писанка відрізняється від писанок інших регіонів?

 

— О, вони, мабуть, найяскравіші з усіх. Перша притаманна ознака — це рослинний орнамент, де кожна квітка щось символізує. Друга ознака — це колір. Наші писанки переважно зеленого кольору. Це так цікаво тому, що колір нашого міста — зелений, спідниця зі слобожанського костюма теж зелена, ось і писанки зелені.

 

— Прекрасно, а розкажіть, будь ласка, про символіку слобожанських візерунків. Що вони означають? 

 

— Ну, малювали різні орнаменти, і вони різне означали. Але що важливо: у писанку завжди вкладали добрі побажання. Наприклад, дубове листя — символ життя і довголіття. Тюльпан — це молодість і радість. Калина — це жіночий символ, символ народження, миру, краси й любові. Мак — символ родючості. Сосонка — символ пам’яті. Яблуня — символ чистоти душі, здоров’я, мудрості й любові.

— Скажіть, будь ласка, от колір писанки також має значення? 

 

— Жовтий — то сонце й радість, зелений — весняне пробудження і надія на врожай. Синій — колір неба та здоров’я. На червоному тлі малювали переважно хрест — це символ любові, крові й воскресіння. Не треба боятися чорного кольору або коричневого: на писанках то є символ землі й родючості. Це дуже добре побажання.

 

— Власне, окрім писанок, існують ще крапанки, дряпанки, крашанки, мальованки. Що вони таке?

 

— Крапанка — одна з давніх писанок, її роблять без писачка, буквально крапають. Спершу крапаємо, занурюємо в один колір, потім швидко по тому ще раз крапаємо — і в інший колір. І так далі. І кожен колір буде щось означати. Крашанка — то фактично те саме, що писанка, але це були варені яйця, які можна було їсти. Писанок же ніколи не їли. Їх запікали в печі й тримали потім на покутті біля образів. Жовток у таких, до речі, калатав, і тому їх називали «колотушками». 

 

Дуже багато історій про те, що, коли виникала пожежа, жінки бігли, брали писанки зі святого кута, кидали їх у вогонь, — і вона затихала.

 

Дряпанки також вважають писанками, але техніка виконання інша. Спершу їх варять у цибулевому лушпинні, а потім спеціальним інструментом видряпують на них візерунки. Мальованки — це теж писанки, просто малюнок виконують пензликом і звичайними фарбами. Краще, звісно, брати акрилові — вони менше в’їдаються у шкіру. Дуже важливо малювати відразу гарячі яйця — тоді фарба швидше висихає. 

 

Іще трапляються різні писанки з декупажем, але то вже не писанки, а декоративні яйця. 

 

Також є монастирська писанка — на ній бісером виплітали ікони. 

 

— А якщо людина хоче дізнатися про слобожанську писанку більше, з яких джерел варто черпати інформацію? І як узагалі навчитися писанкарства?

 

— Ну, звісно, тепер такий час, що багато інформації доступно в інтернеті. А якщо є бажання поритися в бібліотеках, то, звісно, варто брати праці Миколи Федоровича Сумцова. А ще краще — приходити до майстрів на майстер-класи, знайомитися, розпитувати, і вони обов’язково вас цього навчать.