Фронтмен гурту O.Torvald Женя Галич називає Харків містом, у якому народився гурт.
Про це він розповів в етері Радіо «Накипіло».
«Я завжди щасливий у Харкові. O.Torvald народився у Харкові. У клубі “Черчілль” 2005 року ми зіграли свій перший концерт. Там було дуже багато постійних зустрічей і хороших емоцій. Ці валяння під зорями на площі, там, де цілується пара. Піца з “Буфету”. Прекрасні спогади насправді», — згадав музикант.
Для нього Харків початку 2000-х — це простір свободи з вузькими вуличками, клубами й молоддю.
«Я узагалі дуже люблю Харків за його вулички, за його альтернативність. Пам’ятаю, що коли ми жили ще в Полтаві, то приїжджали до Харкова, а тут був скейтерський магазин Staff. І я повністю скуповував його. Я відкладав гроші в Полтаві, щоби приїхати й тут щось купити собі. Перші кросівки Vans у мене з’явилися саме через те, що я був у Харкові. Тут у 2000-х я уперше побачив людей із дредами», — пригадав Галич.
Він додав, що після повномасштабного вторгнення це місто стало для нього не тільки містом юності, але й містом війни.
«Ця ностальгія у мене лишається. Звичайно, тепер усе змінилося. Я і воював під Харковом, і був у таких місцях, які не хотів би запам’ятовувати. Так сталося, що Харків поранений. Його потрібно підлатати. Він обов’язково виживе, і все буде добре. Тому хочеться, щоб усе було класно в цього міста. Бо воно суперпроукраїнське, суперщире», — сказав музикант.
Перші місяці повномасштабної війни він згадує як суцільне виживання.
«Мені було дуже страшно. Війна — це дуже страшна річ. І я не міг думати про музику, тому що в мене працював інстинкт самозбереження. У перші дні повномасштабки мені було страшно, небезпечно, брудно й холодно. Тому про музику я не думав», — зізнався музикант.
«Навіть за найтемніших часів музика виводила мене з темряви. Так завжди було. Навіть коли зовсім погано, тобі просто потрібно побути на самоті, щоб заглушити всі ці страшні думки, які снуються у твоїй голові. Я слухав музику, я писав музику, я грав музику для побратимів дуже тихо або просто співав якісь дебільні пісні. Наприклад, іде страшний обстріл, а ми дуже тихо співаємо “Ой, Марічко, чичері” або “Ой на горі два дубки”. Музику не можна кидати взагалі. Музика — це найсильніший вид мистецтва, на мою думку, який здатен допомогти як дати раду емоціям, так і переживати їх», — підсумував він.
Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Накипіло з Алікою Піхтеревою».
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
