Після аварії на чорнобильській АЕС на Харківщину з Київщини переселили ціле селище. Поліська Вільча і її мешканці облаштували нове життя неподалік Вовчанська, а вже у 2024 році знову мусили шукати домівки деінде.
Про досвід подвійної евакуації, втрату нового дому і намагання вільчан укорінитися розповіли на Радіо «Накипіло» виконувачка обов’язків старости та колишня вчителька літератури Наталія Ямкова та колишній директор Вільчанської школи Михайло Величанський.
На початку 90-х років селище Вільча, що було в п’ятикілометровій зоні відчуження, перемістили до однойменного новозведеного селища на півночі Харківщини. Туди переїхали близько двох тисяч людей, але зараз селище спорожніло через окупацію і новий наступ агресора.
«1992 рік, 23 вересня. Перший переселенець у майбутню Вільчу. Тоді так не казали, але це були переселенці. Приїхав, бо необхідно було комплектувати нову школу, для дітей», — згадує Михайло Величанський.
Зараз Вільча розташована на лінії бойового зіткнення, у селище постійно намагаються проникнути ДРГ, тривають бої.
«Селище звільнили, але закріпитися там дуже важко. Там ситуація весь час відбувається складна. Там є наші люди, шестеро мешканців. Їх дуже просили і волонтери і поліція, і наш староста їздив їх і просив виїхати, але вони відмовлялися, сказали, що свої оселі не покинуть — бо розграбують», — пояснює Наталія.
Поліська Вільча згадується її колишнім мешканцям як казкова, вона і досі приходить їм уві сні.
«Селище, яке побудоване в лісі, з усіх сторін ліс, справжній, не насаджений. Одне ж слово — Полісся: ягоди, гриби, брусниця і цілющі трави. Харківська земля для нас була дуже незвична, ми поки до неї приноровилися — пройшло багато часу», — згадує Наталія.
Михайло каже, що за 30 років вільчани вкорінилися, а старші люди сподівалися вмерти уже на своїй землі, але і цього не сталося: у 2022 році село було тимчасово окуповане, а зараз — зруйноване. Сподівань на відновлення нової Вільчі люди не мають. Зараз колишні вільчани розкидані по Європі та Америці, але досі мають міцну спільноту в соцмережах.
«Я починаю вже трошки приживатися, починаю бути справжнім харків’янином. Мій будинок у Вільчі вигорів повністю, я отримав сертифікат і придбав квартиру у Харкові. Мені б хотілося, щоб такі сертифікати отримали сьогодні всі», — розповів Михайло Величанський.
Але отримати сертифікат можуть не всі: зараз комісія розглядає запити людей, які подавали заяви влітку 2024 року, і в першу чергу пільгові категорії. Також для підтвердження факту руйнації житла необхідні фото, а їх складно отримати, адже Вільча розташована на лінії бойового зіткнення.
«Надії на отримання у мене поки немає. У будинку знищений дах, вікон і дверей немає, але стіни стоять. Тому і підстав для отримання сертифікату у мене немає», — пояснює Наталія.
Вільчани кажуть, що евакуації 90-х і 2024 року — геть різні.
«У 2024 ми хапали документи і речі, це була панічна втеча від бомбардувань. Поруч горить будинок, нічого вдіяти не можна. Тут тільки заспокоїлися — знову вибухи. А у 90-х був схід селища, приїздили з Харківської адміністрації і показували проєкти. Люди навіть обирали собі будинки і сусідство, і назви вулиць були повторені. Переселялися тільки по готовності будинків», — розповів Михайло.
Зараз односельці зустрічаються переважно на похоронах, коли віддають останню шану вільчанам-захисникам.
«Зараз ми з Михайлом Васильйовичем останнім часом зустрічаємося лише на цвинтарі, на похованні наших учнів, які стали воїнами. Ніколи не могла подумати, що доведеться дивитися, як ховають наших дітей», — підсумувала Наталія.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Накипіло з Володимиром Носковим”.
Фото: Вікімапія
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
