У харківському військовому шпиталі з’явився гончарний круг. Майстри-волонтери кілька разів на тиждень приходять займатися із пораненими живописом і гончарством. Лікарі та психологи відділення реабілітації кажуть, це не тільки психологічне розвантаження і підтримка ментального здоров’я для їхніх пацієнтів, але й вправи на дрібну моторику та координацію. Для бійців із контузіями й пораненнями рук і ніг такі вправи на координацію за гончарним кругом — справжня розрада. Пацієнти вже мають кількадесят готових виробів, які планують продавати на аукціоні для підтримки шпиталю.
У новому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза побували в реабілітаційному відділенні цього закладу.
Наступні двері ліворуч, за постом медсестри, мають табличку «Психолог та психіатр». А також іще одну: «Не заходити, триває сеанс». На дверях поруч — вивіска: «Майстерня мистецької реабілітації».
Ця невеличка кімнатка, де вже готується до заняття художник-дизайнер Сергій Фомічов. Контейнери з глиною, вода в тазі, застелений стіл.
— Розкажіть, будь ласка, чи був у вас раніше досвід занять із людьми, які лікуються. Чи бачите ви зміни в пацієнтах після таких занять?
— Прямого такого досвіду не було. У мене просто великий досвід у занятті гончарством. Ми починаємо наші заняття зі знайомства з матеріалом. Беремо в руки глину, починаємо її м’яти й відчуваємо її властивості: що вона може, чого вона не може. Це відбувається на першому занятті. Я уже тоді бачу, що людині дається легше, а що не так легко. Тож ми коригуємо, чим займатися далі. Займатися треба тим, що не виходить, але ж це не повинно напружувати й утомлювати. Мистецтвом треба займатися на радість. Людина, яка займається глиною, завдяки зануренню у цей процес зацікавлюється. А коли цікаво, людина підсвідомо робить потрібні рухи.
Так, я бачу результати й бачу по пацієнтах, що на першому занятті все там дуже так кривенько, а потім людина намагається, намагається і врешті-решт освоює якісь навички. Заняття гончарством не просте. Щоб руки робили те, що думає голова, треба за гончарним кругом попрацювати приблизно 100 годин. Зацікавленість у пацієнтів виникає буквально з першої хвилини. Дуже символічний предмет. І ми навмисно не робили гончарний круг електричним, а зробили так, щоби працювало все тіло, щоб відбувався зв’язок між головою, ногами й руками — це загальна координація і мікромоторика. Коли ти створюєш якийсь виріб, то пальці думають, як зробити, щоб досягнути тієї форми, якої хочеться, а не яка вийшла.
На цьому ж поверсі в палаті збираються на заняття Сергій та Олександр. Обидва після важких поранень, обидва вже по кілька місяців на реабілітації. Присідаю на ліжко поруч з Олександром.
— Скільки ви вже лікуєтеся після поранення і яке у вас поранення?
— Поранення кульове, дістав його того року сьомого липня, коли виходили з позиції. Ми від’їхали від позиції приблизно на два кілометри, нам машина посигналила. Ми подумали: «Повітря, FPV». А тут бічний простріл. Я навіть побачив, як у нозі дірки з’явилися, але зовсім не почув, як у мене зайшли кулі. Одна ось тут стирчала, друга сюди зайшла, третя під коліном мені вену перебила.
— Ви вже майже рік лікуєтеся?
— Так, устаю на ноги. Коли ти ходив-ходив, а тут різко не можеш ходити та прикутий до ліжка чи візка — це незвично. Було велике бажання знову стати на ноги й ходити. Я старався. Усіх реабілітологів слухав, якщо давали мені якісь завдання.
Ми виходимо з палати й помічаємо на стіні над дверима в палату підвішену милицю. Сашко пояснює:
— Моя милиця. На неї устав у Житомирі. Із Житомира я почав їздити по реабілітаційних центрах і залишив її тут, коли пішов без неї. Залишилася згадка про мене, що я старався і залишив милицю уже тут, у цьому реабцентрі.
— Іншим пацієнтам це символ того, що можна тут лишити милиці назавжди?
— Так, щоби були бажання і стимул для роботи над собою, що можна піти без неї.
— Чия це ідея?
— Я залишив, а реабілітологи сказали, що я у цій палаті лежав, лежу, тож на згадку про мене вона буде тут.
У кімнаті мистецької реабілітації Сашко всідається за гончарний круг. Одну ногу ставить на нижній круг, розкручує, руками бере шматок глини та кладе на верхній круг. І починається магія.
— Олександре, як відчуття? Поділіться, будь ласка.
— Відчуття такі, що хочеться ще. Буває, приходимо, коли заняття закінчилося. Самі приходимо на гончарний круг, щоб покрутити, спробувати ще щось. І для себе пізнаєш більше.
— Які тактильні відчуття?
— Після глини руки такі гладенькі-гладенькі. Жоден крем не допоможе, як глина.
— Які відчуття виникають, коли тримаєш у руках власний уже готовий виріб?
— Не віриш у те, що це ти міг зробити, а виходить, можеш. Перші чашечки ми зробили, пили з них каву та чай. Класно, круто. Знаєш, що ти не купив її, а сам зробив.
Чому вирішили відкрити артмайстерню у відділенні реабілітації — пояснює його очільник — невролог Іван Дарій:
— У лютому 2026-го створили артмайстерню у нашому відділенні, де станом на сьогодні функціонує гончарство, живопис, вокалотерапія. У проєкті — музикотерапія. Також пацієнтів возять на реабілітаційну мозаїку.
— Які результати ви бачите й що загалом із погляду медицини відбувається з людиною, яка дістала поранення, має важку хворобу й потрапляє на такі заняття?
— Арттерапія — це складне терапевтичне втручання, психологічний процес. Це не просто помалювати, не просто пом’яти глину, це складний терапевтичний процес. Нерідко його супроводжують психологи. Арттерапію використовують у країнах ЄС, як-от Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, країни Скандинавії. Бачимо перш за все такий дуже потужний психологічний феномен — це айсбрейкер, це криголам. Коли пацієнти надходять, дуже часто вони перебувають, грубо кажучи, в онімінні й не хочуть розмовляти про свою травму, поранення. Арттерапія часто є таким криголамом, який дає змогу краще зрозуміти пацієнта, пацієнт розкривається, краще розповідає про те, чого він хоче. Нам простіше встановити смарт-мету, яка потрібна для реабілітаційних процесів, до чого ми йдемо, чого ми хочемо досягнути. Пацієнт краще починає розуміти. Це позитивно впливає і на психологічний, ментальний, стан пацієнта, і на фізичний стан, функціональний.
— Тобто, крім психологічної реабілітації, є ще історія з моторикою?
— Це наш гончар Сергій Фомичов. Ми з ним вирішили, що в нас буде гончарний круг — не електричний, а механічний. Тобто щоб пацієнтові запустити гончарний круг, йому потрібно працювати ногою. Пацієнтів із порушеннями функціонування верхніх або нижніх кінцівок ми просимо крутити гончарний круг тією ногою, функцію якої пошкоджено. Тому це не тільки про покращення ментального стану, але й про краще відновлення функції. Це, як називають у Європі та світі, мотиваційний геймінг.
Поки Олександр працює за гончарним кругом, за столом поруч виліплює щось із глини руками Сергій. Народжується щось схоже на філіжанку.
— Що ви зараз робите? Прокоментуйте, будь ласка.
— Можна зробити чашку, можна зробити вазу. Я думаю, буде ваза.
— Розкажіть, після чого ви реабілітуєтеся тут.
— Після інсульту в мене відняло лівий бік, рука не працювала, нога не працювала, не розмовляв. Потрапив сюди на реабілітацію, почав працювати. Допомагали, реабілітологи. Потрапив сюди на гончарку, знав, що тут таке працює. Почав пробувати працювати, розминав руки. Дуже хорошу ідею придумали хлопці.
Після того як вироби запечуть у пічці, пацієнти мають змогу ще й розписати свої вази, філіжанки, блюдця. Так само як двічі на тиждень приходить сюди займатися гончарством Сергій Фомічов, в інші дні теж двічі на тиждень займається живописом із пацієнтами мисткиня Ірина Ільїнська.
Ірина показує роботи поранених. Одна з них — кінь, намальований досить професіонально. Ірина розповідає про автора цієї роботи.
— Потрапив сюди з важким пораненням ноги. До речі, він сам розповідав, що він єдиний із підрозділу вижив, бо сам вчасно наклав собі турнікет. З’ясувалося, що в нього є такі здібності, розумієте? Я запропонувала вільну тему, а він сказав, що малюватиме коней, бо любить їх. У них є така спеціальна терапія: їх водять до коней.
— Якщо говорити загалом про ваших учнів-пацієнтів, що за поранення у них здебільшого та як це поєднується з тим, що тут дуже така дрібненька моторика й треба вимальовувати детальки?
— У них найчастіше поранені кінцівки: руки й ноги, різної важкості контузії, тобто руки тремтять. У мене був пацієнт Віталій, який двома руками тримав пензлик, у нього тремтіли руки. Контузії, емоційне вигорання — ну таке, різні складності поранення. У нас був пацієнт Руслан — дорослий чоловік, у нього поранення ноги, він прийшов до мене на заняття з тростиною. Вони спочатку трошки соромляться, такі: «Та я не вмію», «з мене сміятимуться», «та в мене вже внуки є». Ось таке він говорив. Я кажу: «Нічого, пробуйте». Він намалював це, і тоді сам почав усміхатися, і всі навколо. Я кажу: «Ну бачите, який коник веселий вийшов, що всім підняв настрій. У мене були плани, що я зараз розповідатиму їм про історію мистецтва, тоді вони почали займатися. Ми познайомилися, представилися. Кажу: «Не турбуйтеся, не соромтеся. У нас не школа, у нас дружнє спілкування. Ми із задоволенням будемо малювати, я показуватиму вам щось». Тоді вони трохи порозслаблялися і в процесі вже казали: «О, та це ж як у дитинстві». Так я зрозуміла: «Усе, пішла терапія». Тоді я збагнула, що навантажувати їх текстами, якимись теоріями не треба. Вони в процесі як малі діти, язика висовують… У нас кава, чай, тут творча атмосфера. Коли наприкінці заняття я фотографую їх, у них усмішка на обличчі. Я уважаю, що це результат моєї діяльності.
Сергій Фомічов про реакцію хлопців розповідає зі щемким захопленням. Якоїсь миті на його очах видніються сльози.
— Заняття гончарством, окрім того, що повертає або розвиває якісь навички мікромоторики, іще дуже покращує емоційний стан. Ми тут не раз ловили такий момент, коли ввечері зацікавлені пацієнти — три-чотири людини — сидять і ліплять, а на фоні грає якась музика. Й от один хлопець зупиняється — хлопець, якому вже пʼятдесят п’ять, — трошки застигає і каже: «Це найкращі хвилини в моєму житті за останні чотири роки. Мені здається, що заради такого цим варто зайнятися».
Радіо «Накипіло» висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт «Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики», що втілює Internews International у партнерстві з громадською організацією Media Development Foundation (MDF). Радіо «Накипіло» зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відтворює позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.
Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло».
