Вони працюють уночі після роботи, приходять рано-вранці перед роботою, забуваючи про власний вік і хвороби — бо ж військові чекають.
Волонтерську спільноту «Харківські павучки» створила ще 2022 року 75-річна Алла Гайворонська. Нині спільнота налічує вже понад пів сотні учасниць.
Щодня, без вихідних та свят, ці жінки приходять у маленьке приміщення у центрі Харкова, аби плести сітки для різних підрозділів та напрямків. Зараз у черзі — понад 40 військових формувань. Окрім маск, сіток, «Павучки» роблять також білизну, пледи, ноші-волокуші.
У новому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза побували у тих, хто рятується від безсилля плетінням сіток для війська. Рушаймо.
Десята ранку. У невеличкій вузькій кімнаті стоять каркаси, на які натягнуті сітки. Біля кожної — кілька жінок. Вони вітаються, не відриваючи рук від роботи. Здебільшого — пенсійного віку, але поки ми будемо тут, нові волонтерки приходитимуть. І приходитимуть, і ми побачимо учасниць дуже різного віку — від молодих дівчат до старших жінок.
Ми знаємо, що створила спільноту «Харківські павучки» Алла Гайворонська, поки вона зайнята, підходимо до темноволосої невисокої пані, яка плете сітку, сидячи на стільчику. Її звати Наталія Борисенко.
— Як давно ви доєдналися до спільноти павучків? Розкажіть і як, яким чином?
— З літа 24-го року.
— Хто ви за професією?
— Я машиніст баштового крану. Зараз пенсіонерка.
— Чому у вас з’явився поклик піти і щось робити руками? Ваша професія не пов’язана з шиттям…
— Ні, звісно. Наш син з березня 22-го року пішов захищати країну. Був поранений під Лисичанськом. Тому це важливо для мене — брати участь, щось робити для захисту нашої країни, для захисту наших захисників. З 24-го року наш зять також військовий, тому…
— Ваші зять і син служать?
— Так.
— Як би ви пояснили людям, які нічого не роблять і мучаться безсиллям, сидять вдома з відчуттям непотрібності, що вони нічого не можуть зробити, нічим допомогти, що ви отримуєте від того, що допомагаєте іншим?
— Ви знаєте, наверно, більше собі допомагаю тим, що я знаходжусь тут. Мені це допомагає пережити цей страшний, складний період становлення нашої країни як великої нації. Мені це дуже допомагає. Я народилась в воронезькій області російскої федерації. Я 40 років у Харкові.
Ближче до вікна — уже біля іншої сітки — працює Катерина Салтевська. Теж пенсіонерка.
— Розкажіть, як давно ви доєдналися до «павучків» і яким чином дізналися і прийшли?
— Мій син пішов з першого дня добровольцем. І щоб самій вдома не сидіти, я тут живу поруч. На весь під’їзд сама залишилась. І пішла де-небудь… Була Алла, і ми вдвох починали. Ну, ще одна дівчинка була. Кожен день ходжу туди-сюди.
— Ви щоранку приходите?
— Син отримав інвалідність, вдома зараз. З цього року він вдома. І я йду додому. А сюди кожен день приходжу і допомагаю.
— Руки не втомлюються? Звикли вже?
— Вже звикли. Руки — ні. Спочатку шия боліла, а тепер все добре. Вже нічого не болить. Ви знаєте, якщо хлопчики приїжджають і просять сітки, то ми вже на це не звертаємо уваги. Знаємо, як їм важко.
— Багато замовлень?
— Дуже багато. І ми тому ходимо, хто може і вранці, у першу зміну, і в другу. В мене ще й тут поряд будинок розбили. Так що квартиру ремонтуємо…
— Приліт був у ваш будинок?
— Поряд з будинком. Все повибивалося, все.
Поранення сина пані Катерина пережила, каже, дуже важко.
Звільняється керівниця «Харківських павучків» пані Алла Гайворонська.
— Вам скільки років, можу запитати?
— Повних 75 років.
— Чи рахували ви, скільки людей загалом ви об’єднуєте?
— У нас же багато дівчат, і приходять хто, коли зможе. У нас є приходять в пів на сьому ранку, а в 10:00 йдуть на роботу. Хто приходить після роботи, хто приходить у вихідний день, хто коли зможе. І у нас багато людей, які працюють вдома. В 22-му році людей в місті було дуже мало, допомоги було мало. А в нас тут був хлопчик, волонтер Тарас. Він їздив і привозив з 300-х одежу їхню, окривавлену, брудну. Ми її брали додому, прали, а тоді її різали. А тоді вже з’явився цей спанбонд. Але спанбонд треба було купувати. Ми познайомилися з польськими волонтерами, які нам дуже допомогли і зараз допомагають.
Пані Алла береться за свій зошит, в який записує контакти тих, хто надсилає їм тканину і в ньому ж веде чергу на масксітки з підрозділів.
— Сіток 40 ми набрали замовлень. Є замовлення сіток 8 на 10, 6 на 8, 4 на 14. Дуже багато, дуже. І як ми сьогодні зробили одну-дві, а замовлення на п’ять-шість прийшло. — За день?
— Так. Замовлень дуже багато.
— Вам треба і тканини, і руки.
— І руки потрібно. В залежності від рук, чим більше рук, тим скоріше ми робимо замовлення. От вчора ми відправили на Золочів в 42-гу бригаду, теж десь під Харковом, 92-га бригада. От сьогодні буде забирати 127-а, от дві сітки буде забирати. Різні напрямки. Ми часто надсилаємо «Новою поштою».
Величезним попитом користуються, каже, ноші. Пані Алла дістає одні такі — показати.
— Це ноші. На них потрібна дуже цупка тканина. Дуже великий попит на ці ноші. Коли ми пошили перші, я пішла до військових показала. Вони подивилися і сказали, що треба по боках добавити. І сказали, що потрібно ще 4,5 м, щоб можна було волокти — волокуші. Це як ноші, а ще чіпляється як волокуші, щоб сам міг тягнути.
— Тобто ви і сітки, і ноші робите, і білизну.
— І труси шиємо, і коврики робимо. Подушки робимо. Ковдри шиємо. Я вам покажу ковдри, подушки…
Поки керівниця «Павучків» іде по зразки трусів, говоримо з Любовʼю Бебешко, найстаршою волонтеркою.
— Скільки вам років, якщо можна запитати?
— 77.
— Як ви тут опинилися, як дізналися про «павучків»?
— Я давно хотіла, ну, якось допомогти десь, щось, а потім побачила в інтернеті оголошення. Я зателефонувала, прийшла, мені сподобалось. Колектив тут гарний, дружний.
— Що вам дає ця спільнота? Для чого це вам?
— Ми ж повинні допомагати нашому війську боротися. Тут приходиш хоч якийсь внесок робиш.
— Відчуваєте себе потрібною.
— Звісно. І настрій тут, і все, і колектив, і знаєш, що ти не просто проживаєш, очікуєш чогось, а те, що ти сам ще вкладаєш щось. Це дає наснагу.
— Хто ви за фахом?
— Поштова працівниця.
Бачимо, як до кімнати заходить молода дівчина, вона вітається з усіма й питає, за що братися. Стає плести сітку й представляється Анною Білоконь.
— Аню, розкажіть, як ви тут опинилися, як ви доєдналися до «павучків»?
— Це просто бажання бути корисною, в першу чергу. Є така прикольна фраза, мені дуже подобається. Зараз ти маєш бути або в у війську, або для війська.
— Як давно ви тут? Як часто приходите?
— Вже півтора року. Намагаюсь приходити десь два-три рази на тиждень. Бо в мене ще дитина, не завжди виходить, але як є можливість, я завжди тут. Мені, коли там от ввечері на душі вдома дуже погано, я кажу: «Я завтра поїду на сітки». По-перше, справа, яку ми робимо, дуже важлива. По-друге, колектив тут — неймовірний. Він абсолютно різний за віком, але нас об’єднує спільна мета. І тому ми всі стали великою родиною. Вони моя мотивація, вони моя терапія. Я дуже люблю цих людей.
— Справді легшає, коли ви ходите?
— Абсолютно. Завжди. Кожного разу я виходжу, по-перше, з тим, що я не просто так провела свій день, це дуже важливо. І по-друге, легшає на душі, бо я була серед людей, які в моїй бульбашці знаходяться.
Як допомогти «Харківським павучкам»? Перш за все, їм потрібні руки. Було би більше людей — змогли би віддавати воякам сітки набагато швидше. Потреба в них лише більшає. Якщо немає змоги доєднатися особисто або взяти роботу додому, на сторінці «Павучків» є реквізити збору на матеріали.
Говорить керівниця «Харківських павучків» Алла Гайворонська.
— Що вам дає ця спільнота, що для вас означає це місце і ці люди?
— Перш за все, хочеться дожити до перемоги. І колектив зібрався, який точно так само мислить і точно так само чекає на перемогу. Для цього вони ходять кожен день.
— Ви одна одну підтримуєте?
— Дуже. Ми вже як одна сім’я. Я захоплююсь ними. Вони мають золоті руки. У них стільки сил і стільки терпіння. Вони залишають вдома дітей, онуків, чоловіків і приходять сюди працювати. У свято, в вихідний день вони все равно приходять. Буває таке, що хлопці вже приїхали, стоять під парканом, чекають на сітку, а вона не готова. Залишаються — ми її закінчуємо.
🔗Посилання на банку
💳Номер картки
4441 1111 2263 6065
💳 Приват банк
4149499807208549
Радіо «Накипіло» висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт «Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики», що втілює Internews International у партнерстві з громадською організацією Media Development Foundation (MDF). Радіо «Накипіло» зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відтворює позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.
Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло».
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
