Назва «Холодна Гора» пов’язана з особливостями місцевого клімату. Після вирубки лісів місцевість стала відкритою для холодних вітрів, а температура там була нижчою, ніж в інших частинах міста.
Про історію району, його перших мешканців і розвиток у програмі «Харківські історії» на Радіо «Накипіло» розповів краєзнавець Андрій Парамонов.
За його словами, змінюватися місцевість почала ще в XVII столітті.
«Спочатку це була місцевість повністю у лісах. Й от коли вже розпочали вирубувати ці ліси, то якраз і постала така проблема, що там якнайменше на один градус холодніше, ніж будь-де. Плюс вітер продуває. А ліси вирубали ще із XVII століття: спершу — коли будували дорогу на Курязький монастир, а потім унизу, біля підніжжя Холодної гори, почали будувати цегельні заводи для зведення соборів. Цей ліс утрачено, тому її стали продувати холодні вітри», — сказав історик.
Він зазначив, що першу відому згадку назви «Холодна гора» на мапі датовано 1742 роком, хоча сама назва, найімовірніше, виникла раніше.
«Ми бачимо згадки цих територій іще до Курязького монастиря. Там прокладали зовнішній вал Харківської фортеці, стояв один із редутів. Залишки цього зовнішнього валу там і сьогодні можна побачити на деяких вулицях. А на мапі як Холодну гору вперше її позначили 1742 року. Мабуть, це сталося раніше», — припустив Парамонов.
Першими заселяти місцевість почали державні селяни Харкова й жителі Іванівки, яким бракувало землі.
«Жителі Залопанської частини Харкова — з одного боку, жителі пригородньої слободи Іванівка — з іншого, почали відходити на ці території, тому що там була вільна земля. Але життя там було дуже складне. По-перше, це холод. По-друге, усе ж таки це гора. Воду мусили возити з-підніжжя. Хоча вода там добріша, ніж в інших місцевостях Харкова, але її однаково доводилося возити. До речі, тамтешні мешканці дуже цінували воду: не використовували її будь-як», — сказав історик.
Згодом до перших поселенців приєдналися відставні військовики, які отримували земельні наділи після завершення служби.
«Відставним військовикам роздавали землю для проживання. За законом, коли людина йшла у відставку, вона могла отримати земельний наділ. Інколи вибирати не доводилося, і Холодна гора була одним із таких місць», — зазначив Парамонов.
Важливу роль у житті району відігравали й чоботарі. Вони селилися поряд із бійнями біля Залютиного, де могли купувати сировину для своєї роботи.
«Чоботарям було вигідно жити саме тут. Поруч мешкали люди, які переробляли шкіри. Тут ти купив усе, що тобі потрібно, тут-таки шиєш чоботи. Головне було дешевше придбати шкіру для роботи», — пояснив історик.
За його словами, більшість жителів Холодної гори не була заможною, однак саме тут раніше, ніж в інших районах, зрозуміли переваги торгівлі.
«Я сказав би, що населення було доволі бідненьке. Але господарки, мабуть, раніше за інших зрозуміли, що Харків — це великий ринок для торгівлі сільськогосподарськими продуктами. З весни до осені жінки з Холодної гори постійно торгували. Їм привозили овочі та фрукти — а вони, що їм привезуть, тим і торгували. Бувало так, що чоловік займався шиттям чобіт, а жінка — торгівлею», — розповів Парамонов.
Суттєвий розвиток району, за словами історика, розпочався після будівництва духовної семінарії та активного використання катеринославської дороги.
«Уздовж дороги, як завжди, стояли ті, хто міг чимось приторгувати, щось підремонтувати, погодувати людей. Це був жвавий рух, і саме тому ця частина Холодної гори розвивалася значно швидше й була різноманітнішою», — сказав він.
Окремим поштовхом для розвитку району стали започаткування хресного ходу до Курязького монастиря і будівництво храмів.
«1843 року вирішили проводити хресний хід до Курязького монастиря. Завдяки цьому продовжили катеринославську вулицю. Потім побудували каплицю, згодом — Озерянський храм. Інший храм — Всесвятський — теж став парафіяльним. Населення потрошку об’єднувалося навколо цих храмів, тому відбувався розвиток», — розповів краєзнавець.
Наприкінці XIX століття Холодна гора почала приваблювати не тільки селян і ремісників, але й тих харків’ян, які не могли дозволити собі купити землю ближче до центру міста.
«Спочатку це були селяни й цехові, потім почали селитися усі, хто мав якісь гроші, але їх бракувало, щоб побудуватися ближче до центру. Усе ж таки тут ціни на землю були значно нижчі», — підсумував дослідник історії Слобідської України.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Харківські історії” на Радіо “Накипіло”.
