У громадах Харківщини на територіях, звільнених від російських загарбників, поля нашпиговано мінами. Окупанти потрощили елеватори й господарчі підприємства, розбомбили чи вкрали техніку.
Розмінувальники кажуть, що їм бракує рук і техніки для очищення всіх полів від вибухонебезпечних предметів. Аграріям доводиться чекати, поки вони розмінують стратегічно важливі ділянки землі та об’єкти, після чого зможуть приділити більше уваги сільськогосподарським підприємствам, адже сьогодні важливий кожен гектар, кожна вирощена й зібрана тонна зернових та овочевих культур.
Попри виклики війни аграрії станом на 17 серпня намолотили 1 мільйон 55 тисяч тонн зернових культур.
Заступник начальника Харківської обласної військової адміністрації Євген Іванов розповів Радіо «Накипіло» про ситуацію із сільськогосподарською діяльністю на Харківщині.
— Яка нині ситуація з агросектором на деокупованих територіях?
— Сільськогосподарська діяльність на деокупованих територіях і на тих територіях, що не були в окупації, — це дві великі, полярні різниці. А в окупації опинилося близько 40 % територій області. Саме там тепер велика кількість замінованих земель — близько 600 тисяч гектарів. І саме там ми маємо велику кількість знищеної чи вкраденої техніки — понад тисячу одиниць тільки сучасної техніки.
— Чи вдалося хоча б цього року, хоча б десь відновити посівну кампанію? Якщо брати ті самі Ізюмщину, Балаклійщину, Куп’янщину, то яка там сьогодні ситуація з полями?
— Попри велику кількість замінованих земель, робота все одно частково триває в Ізюмській і Куп’янській громадах, а також у Чугуївському районі. Це три з найбільш постраждалих районів. Узагалі найбільш постраждали чотири райони: три вже названо, а також Харківський район. Саме вони були в окупації, і якраз там проходили лінії фронту, тож і велика кількість вибухонебезпечних предметів міститься саме там.
— Крім того, що росіяни ешелонами вивозили зерно, вони крали техніку, так?
— Так, вони крали або руйнували техніку, грабували зерно, знищували логістичні шляхи та місця зберігання цього зерна. І тепер у нас пошкоджено понад 20 великих елеваторів, які зберігали зерно до війни.
Друга біда після замінування — це саме логістика: знищено мости й дороги. Це те, що ускладнює вивіз виробленої продукції із цих територій або робить її нерентабельною, адже мало зібрати й виростити — треба ще доставити на склади. Якщо ми кажемо про експорт, а це 90 % нашої продукції, то все це до війни йшло на порти — майже все, більшість нашої продукції. І наразі все це дуже ускладнено саме логістикою. Після розмінування логістика та ціна — це друга глобальна та стратегічна проблема.
Скажу про зібраний урожай станом на сьогодні. Нагадаю, що наші жнива йдуть із півдня на північ. Тривалість може сягати двох-трьох тижнів через географічне положення області.
У нас протяжність від півдня до півночі понад 100 кілометрів. І це впливає на строки й терміни збиральної кампанії.
А втім, станом на сьогодні загалом уже намолочено півтора мільйона тонни зерна. Площа, яку охоплюють роботи, становить 550 тисяч гектарів. Тобто із цієї площі мають зібрати врожай, що на 13 % менший, ніж навіть у 2022 році. І це майже вдвічі менше, ніж до повномасштабної війни.
— Як багато підприємців Харківщини перемістили свій аграрний бізнес в інші області України?
— Таких майже немає. Тому що саме аграрний бізнес, виробництво зернових культур перемістити майже неможливо. Аграрії прив’язані до землі, а земля не переміщується.
Тому змога працювати є тільки тут, якщо це не стосується переробної галузі або тваринництва. Тваринництво теоретично можна релокувати, хоча це досить дорого та складно.
Змінити своє місцерозташування можуть трейдери й ті, хто зберігав зерно, наприклад, в елеваторах.
Це також можливо з ягідництвом, бо там невелика кількість землі. Але якщо ми говоримо саме про зернові культури, у чому Україна є стратегічним міжнародним гравцем (це наша пшениця, кукурудза, насіння соняшника), то саме цього не можна релокувати.
— Чи вистачає нині борошна для споживання мешканців Харківщини?
— Дивіться, орієнтовна цифра — це 10 %: саме стільки зібраного врожаю досить для задоволення внутрішньої потреби регіону. Так завжди було.
Сьогодні навіть те, що ми зібрали, з головою перекриває внутрішню потребу. Ідеться про експорт, податки й економічний потенціал регіону, а не про задоволення внутрішньої потреби.
— Якщо казати про активні господарства, то лідери переважно перебувають у Лозівському районі, на Красноградщині й Богодухівщині, так?
— Так, вони лідери. Проте не вся частина Богодухівського району. Зокрема — Золочівщина, яка була й залишається на межі зони бойових дій, частково перебувала в окупації, тому там ситуація дуже складна.
Але інша частина Богодухівського району, яка розташована західніше, є серед лідерів.
— А яка в нас ситуація із тепличним господарством?
— В усій Україні з овочівництвом ситуація складна. Постраждали наш південь і західні області України, які традиційно є лідером у цій галузі. Вони зазначили, що не зможуть перекрити цей дефіцит для всієї країни.
Харківщина постраждала від руйнування, крадіжок, воєнних дій. Тому, на жаль, уже стоїть питання імпортування сюди овочів із-за кордону.
Ця тенденція є, і, на жаль, вона поки зберігатиметься. Це погано позначається на ціні. Ці товари дорожчі й не кращі, ніж наші.
— А за хліб можна бути спокійним, що ціна не підвищиться? Чи це зарано ще говорити?
— За кількістю сировини для хліба та макаронних виробів про дефіцит не йдеться. Але маємо питання щодо пально-мастильних матеріалів, податків, тієї-таки логістики. І тут уже ціноформування можна скоригувати відповідно до реальності.
— Минулого року Міністерство аграрної політики повідомляло, що власники фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств можуть подавати інформацію до спеціальної електронної платформи для збору інформації про завдання збитків аграрному сектору України.
Злочини фіксує прокуратура. Чи можете ви сказати, яких збитків зазнали на Харківщині підприємства агросектору? І чи активно вони долучаються до фіксації злочинів, щоб потім ми могли стягнути [репарації] з росії за всю завдану шкоду?
— Справді дуже активно долучаються до цього. Ми, як військова адміністрація, також ведемо роботу в цьому напрямі, працюємо з громадами.
Але скажу, що ця робота, яку проводять підприємства, вона більше стосується навіть не віддаленої перспективи компенсування збитків, бо це досить віддалена перспектива, а перед нами стоїть більш нагальне й важливе питання — податки.
Коли підприємство фіксує свої пошкодження та руйнування і має відповідні документи, то може отримати податкову пільгу згідно із чинним Законом № 3050 про надання податкової пільги внаслідок руйнування або агресії, бойових дій та іншого.
Тому сьогодні ця робота дуже активно триває, й аграрії вже почали отримувати податкову пільгу на території регіону.
Набір заявок триває постійно. Нині одна з міжнародних організацій — Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) — зайшла в наш регіон і почала розміновувати поля. Вони створили власний окремий реєстр для збору таких заявок і задоволення вимог із розмінування.
І таких організацій буде більше. Думаю, що кожен такий потужний міжнародний гравець матиме свою окрему базу з переліком підприємств, які першочергово потребують роботи.
Сьогодні ця оонівська організація працює в Ізюмській громаді.
— Це йдеться про гуманітарне розмінування, так?
— Саме так.
— Гуманітарне розмінування — це коли фахівці визначають вибухонебезпечні предмети, позначають їх, а далі передають цю інформацію підрозділам ДСНС, військовослужбовцям, які зі свого боку, коли мають змогу та час, знешкоджують їх.
— Зазначу, що найближчим часом саме ці міжнародні партнери особисто долучаться також і до розмінування.
Безумовно, усю територію Харківщини рано чи пізно розмінують. Є складання карти й розуміння орієнтовної забрудненості та потреби обстеження тих чи тих земель.
Наші міжнародні партнери до цього працювали в Сирії, Афганістані та Південному Судані. Але коли вони приїхали сюди… З такими масштабами мінування вони ще не стикалися. Сьогодні у світі, на жаль, не має такого потужного ресурсу, який міг би швидко зайти та розмінувати хоча б Харківщину — я вже не кажу про всю Україну.
— Тобто розмінування триватиме десятки років?
— Це не один і не два роки, безумовно. Не будемо ставити якихось таких глобальних, песимістичних штампів. Це залежатиме від кількості гравців, які зайдуть сюди на ринок розмінування, і також від наших власних зусиль.
— Виходить так, що для них треба створити такі умови, щоб їм було вигідно в нас працювати, правильно?
— Тут ідеться не про вигідність, тому що ця робота безплатна.
По-перше, тут питання ресурсу, зокрема міжнародного. По-друге, це питання геополітичне: щодо залучення сюди саме цих гравців.
Це добре розуміє керівництво країни, і можу вас запевнити, що на найвищому рівні: на рівні прем’єрів і віцепрем’єрів. Це питання постійно обговорюють на міжнародному рівні.
— Керівник агропідприємства «Колос», пан Андрій, створив спеціальне підприємство, яке також займається гуманітарним розмінуванням. Чи можна сказати, що це стане тенденцією для тих аграріїв, у кого з’являються такі можливості?
— Це вже стало тенденцією. Таких випадків і подібної організації роботи досить багато. Аграрії власноруч ідуть із металошукачами по власних землях. Вони створюють власні безпілотні розмінувальні апарати на базі тракторів із застосуванням автопілота.
Ми, як військова адміністрація, не можемо ухвалювати такі дії, бо це дуже небезпечно. Ми мусимо про це сказати, і ми маємо підриви.
Але можу запевнити, що ця робота успішна. І вже в цьому сезоні багато кому з аграріїв області саме їхні власні дії справді допомогли хоча б частково почати працювати. Це беззаперечний факт.
— Кілька днів тому в ЗМІ з’явилася новина про те, що «Роганський м’ясокомбінат» переїде з Харківщини на Волинь.
Як сказав начальник Волинської обласної військової адміністрації Юрій Погуляйко, він зустрівся із власниками м’ясокомбінату Ігорем і Леонідом Фельдштейнами. Вони вибрали Ківерцівську громаду для релокації свого підприємства.
До початку повномасштабного вторгнення м’ясокомбінат працював у Вовчанську, а тепер цю громаду активно обстрілюють. Коли вона була під російською окупацією, то росіяни розграбовували та руйнували підприємство, а потім, коли наші війська звільнили територію, іще й добили м’ясокомбінат ракетами.
Чи спілкувалися ви з власниками? Вони повністю вивозять свої потужності?
— Саме із цими власниками не спілкувалися, але тривають переговори з бізнесом, що збирається релокуватися або має такі наміри, і хочу сказати, що є певні успіхи стосовно утримання і повернення назад на Харківщину потужних підприємств.
З міркувань безпеки наразі не казатиму, про які йдеться. Зазначу тільки, що це найбільші 10 платників податків Харківщини.
— Чи можемо ми сподіватися, що тут працюватиме колектив компанії «Філіп Морріс Україна»?
— Саме із цим підприємством, зокрема, була розмова. Ми домовилися поки про те, що компанія частково відновить свою діяльність тут. І ще маємо спільну кількість фінансових і соціальних проєктів, дуже корисних для Роганської громади Харківщини.
Щодо м’ясокомбінату, то у їхньому випадку поки що релокація є доцільним заходом і логічним рішенням, бо у Вовчанську дуже складна ситуація. Вовчанськ і Куп’янськ є двома громадами в зоні ризику, вони найбільш пошкоджені й найчастіше піддаються обстрілам із боку російських окупантів.
— Який відсоток підприємств релоковано сьогодні в різні області України?
— До 20 % релоковано. Від початку повномасштабного вторгнення станом на 2022 рік 67 % підприємств припинили свою діяльність.
Станом на 2023 рік маємо позитивну динаміку щодо повернення частини цих підприємств.
— Чи бачимо ми вже цю тенденцію повернення?
— Ми її бачимо. Вона не така швидка, як хотілося б, але є. Ми маємо близько 8 тисяч відкритих нових ФОПів із початку року. Це дуже велика кількість.
Розуміємо, що ФОПи — це малий і середній бізнес, сфера послуг. Але все ж таки ця динаміка корелює з поверненням населення до Харкова, де більш ніж мільйон жителів.
