Двадцять третього серпня харків’яни святкують День міста, згадуючи, як буцімто цього дня совєцькі війська звільнили Харків від нацистських окупантів. Насправді це відбулося дещо пізніше, а сама дата, вибрана для святкування, якось не надто вписується в картину декомунізаційних процесів в Україні, оскільки один тоталітарний режим прийшов на зміну іншому — до того ж такий, що в 1930-х систематично знищував усе українське життя в Харкові.
Що цікаво, День міста та День визволення Харкова об’єднали вже за незалежності — з 1997 року. Тоді це зробили для економії грошей. У 1987–1996 роках День міста відзначали 20 вересня або в найближчу неділю після 20 вересня.
Нині 2023 рік, а ми досі пожинаємо плоди російських методичок про «вєлікую отєчественную». То чи варто відзначати День Харкова саме 23 серпня? Як місто насправді «визволяли» й чому багато днів українських міст і досі просякнуто кремлівським наративом?
Ми поговорили з Владленом Мараєвим — істориком, співавтором ютуб-каналу «Історія без міфів».
Читайте також: Харків – перша столиця України?
— Пане Владлене, 23 серпня вибрано, бо цього дня совєцька армія ніби звільнила Харків від нацистських окупантів. Чи варто нам ушановувати цю історію?
— Говорити про звільнення чи визволення можна тільки в тому разі, коли після періоду окупації настає період свободи. А тут — нацистський тоталітарний режим просто змінили на сталінський тоталітарний режим. Погодьтеся, це аж ніяк не тягне на визволення. Це по-перше. А по-друге, очищення Харкова від німецьких військ відбулося не 23 серпня. Так, того дня совєцька армія справді ввійшла в Харків, навіть прорвалася до центру міста, однак не все місто повністю взяла під контроль. Бої на території Харкова тривали ще приблизно тиждень, а повністю нацистів із міста вигнали тільки 29–30 серпня. Навіть отой пропагандистський мітинг, організований совєцькою владою в Харкові, змогли провести лише 30 серпня.
Цю подію аж ніяк не можна назвати й «визволенням», тобто принесенням волі, свободи. Одразу після приходу Червоної армії у вересні 1943 року в Харків переїхав народний комісаріат державної безпеки УССР, який розпочав масові репресії проти жителів міста, що провели майже два роки в окупації. Чимало людей засудили за необґрунтованими звинуваченнями. Під підозру потрапляли абсолютно всі, хто залишився в місті в період німецької окупації. Тільки на початку 1944 року нкдб переїхав у Київ.
За совєтів завжди пишно святкували День «визволення» Харкова — не стільки тому, що це час вигнання німецьких окупантів, скільки через те, що це час повернення в місто совєцької влади (яка існувала у вигляді сталінського тоталітарного режиму, відповідального за масові злочини проти населення України та всього тодішнього ссср). Як уважали на офіційному рівні до 1991 року, ця влада відновилася в місті «назавжди». Після відновлення незалежності України 1991 року який сенс відзначати день повернення в місто совєцької влади?
Стосовно того, чи потрібно нам таку історію вшановувати, то саме українців, які воювали у Другій світовій війні, ушановувати безперечно важливо, однак це не повинно містити якісь ознаки уславлення як і совєцького, так і нацистського тоталітарних ладів. У нас є відповідний Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
— А що таке День міста взагалі? Про які цінності говоримо?
— Будь-який День міста зазвичай є чистою умовністю. Тому що здебільшого визначити точну дату заснування певного міста майже неможливо (за рідкісними винятками). Відповідно, якщо такий день є, він повинен водночас бути прив’язаний до історії міста, бути важливим для містян і, зазвичай, зберігати актуальність. Події, пов’язані із совєцькою історією, і всі намагання прив’язати дні міст до російської імперської або совєцької історії нині не є ані виправданими, ані коректними.
Зазвичай День міста прив’язують або до першої писемної згадки в історичних джерелах, або до перших археологічних знахідок, які можуть підтвердити, що на тій чи тій території заснували міське поселення. Але встановити точну дату майже неможливо: бувають розбіжності в роках, у цілих століттях — не те що в днях. російська чи совєцька традиція часто закладала свій День міста. Ось Харків тому яскравий приклад: саме місто, як нині вважають, заснували не пізніше ніж у 1654–1655 роках українські слобідські козаки. Точна дата невідома, але принаймні це XVII століття. То чому Днем міста має бути подія, яка сталася вже у XX столітті?
Так само маємо яскравий приклад Києва. День столиці святкують в останню неділю травня. У Києві таке свято заснували 1982 року, коли відзначали 1500-річчя міста (але й ця дата є абсолютно вигаданою, яку не підтверджує більшість істориків). Вибрали останню неділю травня, щоб дата не збігалася з іншими важливими совєцькими святами, а ще — наприкінці травня зазвичай сприятлива для масових народних гулянь погода. Також на цей час тоді випадав період активного цвітіння каштанів, квітку якого було зображено на гербі Києва за часів Союзу (зараз у нас герб з Архангелом Михаїлом). То навіть у цьому контексті змінилася актуальність: унаслідок змін клімату каштани в Києві тепер починають квітнути ще в другій половині квітня. А наприкінці травня цвітіння каштанів можна застати лише в рідкісних випадках.
Інший приклад — Одеса. Там досі святкують День міста 2 вересня, бо буцімто цього дня 1794 року на території Одеси заклали три православні храми. Хоча, як довели пізніші дослідження істориків, ці храми закладено пізніше. Окрім того, до ідеї святкувати саме цього дня доклався історик XIX століття Аполлон Скальковський, бо ця дата майже збігалася з днем коронації російського імператора Миколи І. А така імперська традиція не має жодного стосунку до незалежної України, і її потрібно змінити.
Ще одна ремарка про Київ: минулого року історики Ігор Гирич і Андрій Ковальов під час круглого столу «Українська незалежність і державність: історія та перспективи» запропонували відродити стару дату Дня Києва — 14 серпня, на Маковія. Річ у тім, що ще в XIX столітті кияни мали традицію святкувати цей день як День хрещення киян князем Володимиром, і цього дня відбувалася хресна хода від Софійського собору до пам’ятника Магдебурзькому праву, який стоїть біля набережної Дніпра. Цю традицію повністю знищили й забули за совєцьких часів і замінили аж на початку 1980-х.
— Тобто День міста нерідко має якесь ідеологічне нашарування, і потрібно дні міст в Україні декомунізувати. Чи буде така дата, якщо її правильно аргументувати, підпадати під закон про декомунізацію?
— Усі ці дні вимагають переосмислення, декомунізації й деросіянізації (навіть якщо це відбувалося вже за незалежної України), оскільки люди в багатьох випадках не замислюються над походженням цієї дати, а вона часто є одним із численних імперських маркерів на нашій території. Нині ми вже 32 роки живемо в незалежній Україні, й попередні періоди історії потребують переосмислення. Для цього потрібно залучати все суспільство, роз’яснювати цю тематику, проводити відповідну інформаційну роботу, залучати фахових істориків і краєзнавців, які працюють з історичними джерелами й можуть надати верифіковану інформацію про те, коли заснували місто, або вибрати якусь із подій історії міста, що має велике значення для його жителів.
Ось, наприклад, у Харкові могло б пасувати (як один із варіантів) зробити День міста 27 лютого, коли знищили російські спецвійська, які прорвалися в Харків. Бо це вже наша історія. Актуальна й важлива.
