Харківська фортеця виникла поза межами Білгородської оборонної лінії, але її перші поселенці не мали «незалежності» від московської влади. Про це в етері Радіо «Накипіло» розповів історик і дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов, який понад двадцять років вивчає документи про Харків XVII століття.
За його словами, частина документів, які стосуються ранньої історії Харкова та Слобідської України, зберігається у російських архівах. Після початку повномасштабного вторгнення Парамонов припинив контакти з російськими істориками й дослідниками.
«Повномасштабне вторгнення призвело до того, що порядні історики, які проживають на території України, припинили спілкування із представниками країни-агресорки. Колись вони були колегами, спілкувалися, обмінювалися матеріалами. Але я припинив спілкування з усіма», — сказав історик.
Як пояснив Парамонов, це ускладнює доступ до джерел, які залишилися у російських архівах. Водночас він припускає, що в майбутньому дослідникам можуть допомогти іноземні науковці або росіяни, які виїхали з рф.
Харків і Білгородська оборонна лінія
Парамонов пояснив, що в XVII столітті територія Харкова була пов’язана з Білгородською оборонною лінією. Усі території, на яких розташовувалися фортеці цієї лінії, входили до Білгородського помісного полку.
«Харків теж належав до Білгородської оборонної лінії. З 1660 року, коли почали формуватися реальні слобідські полки, вони фактично теж увійшли в Білгородський помісний полк і підпорядковувалися білгородському воєводі», — зазначив дослідник.
Тому, за словами Парамонова, значна частина джерел про тогочасні території Харківщини нині перебуває у білгородському столі російського державного архіву давніх актів.
Історик наголосив, що наявні документи дають змогу відтворити тільки окремі фрагменти життя людей XVII століття.
«Архівні документи — це не про те, як щасливо жили люди. Але в деяких документах ми можемо простежувати дрібні деталі», — пояснив Парамонов.
Якими були землі навколо Харкова
За словами Парамонова, сучасну історію Харкова не варто спрощувати, намагаючись позбутися згадок про російські адміністративні структури XVII століття. Він переконаний, що історичні процеси потрібно розглядати такими, якими вони були, а не такими, якими їх хотілося б бачити сьогодні.
«Коли люди починають розповідати з погляду української історії, щоб уникати російського, білгорода і такого іншого, вони не розуміють, що це просто не могло бути так, як вони хочуть. Не всі забаганки сучасних активістів ми можемо використати в реальній історії», — зазначив історик.
Він звернув увагу на межові книги, які описували території навколо Харкова. Зокрема, землі південніше сучасного міста були пов’язані із Чугуївським повітом, а території на північ від Харкова 1646 року передали білгородському Миколаївському собору.
За словами Парамонова, представники собору використовували ці землі для господарської діяльності, полювали, ловили рибу, заготовляли сіно й відгодовували худобу.
Окремою територією була Залопанська частина сучасного Харкова, яка не належала ані до земель служилих людей Чугуєва, ані до земель, переданих собору. Саме тут, за словами історика, згодом на правах займанщини оселилися українські козаки.
Навіщо владі було заселяти Харківщину
Парамонов пояснив, що в заселенні території українськими козаками була зацікавлена московська влада. Постійне населення мало виконувати роль своєрідного буфера між Кримським ханством і Білгородською оборонною лінією.
«Владі було вигідно, щоби було більш вагоме заселення українськими козаками. Це становило такий буфер між кримськими татарами й Білгородською лінією. І що більше цих буферних зон буде, де проживатиме стале населення, то краще московському уряду», — сказав дослідник.
Однак історик наголосив, що Харківська фортеця виникла поза межами Білгородської оборонної смуги.
За його словами, спочатку до цієї території прибув невеликий загін під проводом Івана Кривошлика, приблизно три десятки родин. Пізніше виникла ідея спорудити тут фортецю, однак на початковому етапі ніхто не міг точно знати, наскільки масштабним буде поселення.
«Коли прийшов перший невеличкий загін під проводом Івана Кривошлика — це три десятки родин — вони справді не впливали ні на що. Найімовірніше, ця людина домовилася через білгородського воєводу з урядом москви, що він приведе більше людей. І тоді виникла ідея побудувати якусь фортецю», — розповів Парамонов.
Історик також застеріг від ототожнення Івана Кривошлика з Іваном Каркачем, одним із традиційних персонажів історії заснування Харкова. За словами Парамонова, документального підтвердження того, що це та сама людина, немає.
«У нас нема жодного джерела, яке підтвердить, що Іван Кривошлик — це та сама людина, що Іван Каркач. Це просто так, можливо, як версія, але версія, нічим не підтверджена й навряд чи буде підтверджена і надалі», — підсумував дослідник.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Накипіло з Тетяною Федорковою”.
Ілюстрація: Артем Погрібний
Більше новин із Харкова, подкасти, українська музика в нашому застосунку для Android | iOS
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
