Як фільтрувати інформацію з фронту? Чому вірити, а чому — ні? Як і навіщо з’являються вкиди? Хто розганяє панічні настрої? І чому важлива інформаційна гігієна?
Головна мета ворога — це зробити слабшою українську армію та Україну загалом. росіяни досягають цього не тільки ракетами, артилерією і «Ланцетами», але й інформаційно-психологічними операціями, спрямованими на цивільних зокрема, бо мало не кожен боєць має родину. Як працюють ці технології і як їм протистояти? Про це в Public Talk розмовляли Олександр Бринза й Марія Малевська.
Олександр Бринза:
Ми хочемо зробити пролог до нашої сьогоднішньої теми. Це уривок виступу стендап-коміка Паші Євчука.
Марія Малевська:
Ви всі помітили, що чи не кожен українець нині має друга в розвідці. Так сьогоднішній подкаст ми й назвемо: «Мій друг у розвідці сказав…».
У будинкових, робочих і батьківських чатах ось уже півтора року хтось обов’язково візьме й напише: «У мене друг у розвідці. Так от, він мені написав, що…». Олександре, наскільки часто тобі трапляється таке?
Олександр Бринза:
Час від часу буває. Багато такого було здебільшого минулого року, цьогоріч якось уже менше.
Марія Малевська:
Бачиш, тепер уже менше цього — до нас потрошку приходить інформаційна гігієна, учимося тримати в чистоті свої голови.
Олександр Бринза:
Зокрема. Але я думаю, що це пов’язано з тим, що все-таки й лінія фронту від Харкова відсунулася доволі далеко. І людей уже не так легко налякати тим, що зараз от як підуть, будуть у Харкові просто через 15 хвилин.
Марія Малевська:
Я думаю, що ця тенденція в принципі у всій країні більш-менш однакова. Ми трошки адаптувалися і звикли. Можемо зараз згадати, які хвилі пройшли за ці півтора року ось цього «мій друг у розвідці сказав».
Олександр Бринза:
Так. Просто це має різні модифікації. Не можна вкидувати одного й того самого «друга в розвідці» що два-три місяці, бо люди зрозуміють, що це вже якась фігня і нісенітниця та перестануть у це вірити. Тому «друг у розвідці» постійно трошки трансформується.
Марія Малевська:
Генномодифікований продукт. Згадаймо, які хвилі цього вкиду ми за останні півтора року пройшли.
Початок вторгнення, коли ми геть не розуміли, що відбувається і наскільки все серйозно — тоді було найбільше панічних настроїв.
У перший чи другий день таку інформацію мені надіслав боєць і досить адекватна людина. Він відправив повідомлення про те, що 92 бригаду біля Харкова розбили й усе пропало. Звісно, що це не підтвердилося.
Олександр Бринза:
Такі чутки й плітки складали не тільки про 92 бригаду, а й про авіацію. росіяни доволі успішно вкинули дезінформацію про те, що вони розбили всю українську авіацію та «погасили» всю українську ППО. І багато хто в це повірив. Коли над нами, у Харкові, літали літаки, нам правда здавалося, що ми не маємо авіації та ППО. І що ж це буде? Здавалося, що нас тут просто розкатають авіабомбами.
Марія Малевська:
Складно звинувачувати когось у тому, що вірили в такі речі в перші дні або навіть у перші тижні вторгнення. Бо на наших очах відбувалося щось геть неймовірне, у що ми ще вчора не могли повірити. Тому ми ладні були вірити всьому. Не могли тоді щось об’єктивно оцінювати.
Олександр Бринза:
Люди, які вкидають таке або підхоплюють і поширюють, завжди мають козир: «От бачите, ви не вірили, що буде війна, а вона раз — і почалася просто одного лютневого ранку. От і все». І дуже важко із цим сперечатися.
І нині багато хто любить казати: «Бачите, попереджали, що війна буде. Попереджав мій друг-військовослужбовець або знайомий у розвідці, що війна буде». І ти не попреш проти цього, бо в будь-якій конспірології є 20–30 %, а може й половина, правди.
Марія Малевська:
Утім, це не означає, що це правда.
Після того як ми вже зрозуміли, що це повномасштабне вторгнення, була весна 2022-го. Тоді цих хвиль повідомлень у чатах і особистих листуваннях про те, що знову підуть штурмом на Харків, було найбільше, за моїми спостереженнями. Тоді це неслося буквально щодня, й у все це вірилося.
Остання така хвиля, коли казали, що росіяни підуть штурмом на Харків, за моїми спостереженнями, була в січні 2023 року. Маю на увазі той час, коли Залужний дав велике інтерв’ю. Коли офіційні особи кажуть, що росіяни можуть піти й готуються, це і є та сама частка правди в конспірологічній теорії, яка далі переростає в ситуацію, коли мені телефонує давній друг, з яким разом навчалися в академії, і каже: «Евакуюйся з міста, бо такого-то січня росіяни підуть брати Харків. Мені сказав високопоставлений офіцер із контррозвідки, я говорив із ним особисто». Ось такий дзвінок був.
Але бачите, хвиля трошки спала — і далі ми чекаємо й фіксуємо нові хвилі. Ми вже розуміємо те, що російські загарбники можуть піти, ми це зрозуміли 24 лютого, що вони можуть це зробити будь-якого дня. І з Білорусі можуть, і з росії можуть, і з білгородщини, і так далі, і так далі.
Олександр Бринза:
Тему з Білоруссю час від часу вкидають у соцмережі, у телеграм-пабліки, тому що Залужний або ще хтось із військових високопосадовців, даючи інтерв’ю, часто підтверджує або просто проговорює, що загроза наступу з Білорусі залишається.
Ясно, що вона залишається і буде залишатися до кінця війни, але завжди пабліки або якісь не надто відповідальні ЗМІ починають це підхоплювати й писати, мовляв, Залужний сказав, що з Білорусі можуть піти або з Білорусі майже 100 % підуть.
Марія Малевська:
Навіть називають дату.
Нещодавно бачила розбір одного з блогерів, імені якого не хочу називати. Він озвучував навіть точний час і точну дату, коли з Білорусі почнеться наступ. Звісно, що цього не сталося, бо це був лютий 2023 року. Звідки ти взяв час наступу? Це точно як у стендап-коміка.
Утім, візьмімо до прикладу Куп’янсько-Лиманський напрямок і спроби наступу росіян там. Знову ж таки, є частка правди. Сирський (командувач Сухопутних військ Збройних сил України. — Ред.) озвучив цифри, що на цьому напрямку росіяни скупчили понад 100 тисяч живої сили.
Олександр Бринза:
Але Куп’янсько-Лиманський напрямок — це доволі довга лінія фронту, а в багатьох вона помножується на один тільки Куп’янський, і нам здається, що зараз як піде оця стотисячна орда на Куп’янськ, як його, значить, оточить і перетворить на черговий Бахмут.
Марія Малевська:
Річ не тільки в цій цифрі, а в тому, що офіційна заява Сирського обростає далі чутками про те, що евакуйовано райвідділок поліції, а всі рятувальники виїхали, тож там ні́кому рятувати й лікувати.
І, як бачимо, цей наступ росіян на Куп’янсько-Лиманському напрямку триває вже, мені здається, з початку літа. І, як бачимо, Сили оборони України успішно його відбивають, і жодного великого населеного пункту вони таки не взяли.
Олександр Бринза:
До речі, помічали, що «друг у розвідці» ніколи не говорить чогось хорошого? Майже завжди, у 99,9 %, «друг у розвідці» чомусь завжди повідомляє якісь погані новини.
Ми з Марією, як працівники ЗМІ, можемо підтвердити, що цьому закону багато років, а може, і багато століть: «Погані новини завжди краще поширюються». Люди завжди реагують на погані новини.
Марія Малевська:
Яка користь від панічних розсилок у чатах?
Як на мене, це запитання, яке має поставити собі кожен, хто розсилає подібні панічні повідомлення: «Мій друг у розвідці сказав, що на Харків, наприклад, ідуть штурмом».
Яка від цього користь? Це головне запитання, яке ви маєте самі собі поставити.
Після того як ви себе спитали, навіщо я це роблю, яку користь я принесу цим? Варто запитати себе, навіщо, наприклад, моїм сусідам — якщо ми надсилаємо це в будинковий чат — про це знати. Хай ваш сусід Петро дізнався про те, що на Куп’янськ готується наступ. Далі що?
Що зміниться від того, що Петро із 242-ї знатиме цю інформацію? Або ви думаєте, що Залужний і офіцери у Генштабі не мають інформації від розвідки, контррозвідки й аеророзвідки? Повірте, вони це знають.
Олександр Бринза:
Коли ви стикаєтеся з поширенням панічних настроїв із фронту, пам’ятайте, що й у Залужного, й у Сирського, й у всіх інших дуже велика повнота інформації. Я навіть боюся уявити, якою повнотою інформації вони володіють.
Марія Малевська:
Навіщо люди це роблять? Я намагалася примірити цю ситуацію на себе. У будь-якій дезінформації завжди є частка правди, і саме тому із цим важко сперечатися, і саме тому це так швидко поширюється.
Є приклад Маріуполя: жителі міста дуже ображені на міського голову Вадима Бойченка, який дезінформував містян тим, що записував відео начебто з Маріуполя. Ось ті звернення, які тоді записував Зеленський та очільники українських міст.
Олександр Бринза:
Я навіть пам’ятаю цю картинку, де він стоїть на тлі українського прапора, і він ніби не проговорює напряму, що не перебуває прямо зараз у Маріуполі.
Марія Малевська:
Але очільники інших міст повідомляли, що виїхали задля безпеки.
Олександр Бринза:
Або чітко казали: «Я залишаюся з вами в місті».
Марія Малевська:
Бойченко не сказав цього. Ба більше, він формулював свої звернення так, що здавалося, начебто він у Маріуполі.
Наскільки я знаю від своїх джерел у Маріуполі, Бойченко виїхав у перші години. І далі всі ці відео він записував уже чи то із Запоріжжя, чи то з якогось іншого міста.
І маріупольці сильно ображені на це. Я дуже часто зараз чую думку від них про те, що якби вони знали, що мер виїхав, то для них це було б сигналом небезпеки. А так вони не розуміли, їх заспокоювали, що все буде добре, вони не виїжджали, чекали й дочекалися того, що місто опинилося в повній облозі. І виїхати звідти було для когось просто неможливо, хтось гинув, рятуючись із Маріуполя. І тепер ці люди мають усі аргументи для того, щоб дати відповідь на запитання, навіщо вони намагаються когось попередити.
Але я наголошую, що ситуація змінилася за півтора року. І посадовці, і військовослужбовці зробили висновки. Таких історій, як із мером Маріуполя, я більше за півтора року не бачила.
Олександр Бринза:
Але це дуже повчальний кейс про те, як влада й чиновники мають брати на себе відповідальність за свої вчинки й розуміти, що на їхні якісь не дуже порядні вчинки може накладатися панічна інформація і вкиди.
Марія Малевська:
Як і навіщо розганяються панічні настрої?
Кому це вигідно перш за все? Це ще одне запитання, яке ви маєте собі поставити, після того як запитали себе, навіщо сусідові Петру знати про те, що білоруси підуть такого-то лютого о такій-то годині.
Кому це вигідно?
Олександр Бринза:
Ясно, що це запитання риторичне, бо це вигідно нашому ворогові — російській федерації. Тут важливо розібратися, як це працює. А принцип роботи такий: люди починають панікувати й нервуватися. росіяни розраховують на те, що люди стануть тиснути на владу всередині країни: на центральну, міську, обласну й так далі.
Коли люди знервовані, вони починають дедалі менше й менше контролювати ситуацію.
Марія Малевська:
Усі ми в паніці робимо дурниці. Спробуйте згадати всі свої побутові випадки в житті, коли ви починали панікувати. Паніка нікому ніколи не допомагала.
Ще від 2014 року росіяни розраховують на те, що українці в паніці стануть на коліна і скажуть до своєї влади: “Віддайте ж ви тій росії все, що вона просить, щоб перестали по нас прилітати ракети, щоб не було стільки загиблих і поранених”.
— Марія Малевська
Ми припускаємося помилок, коли стресуємо й панікуємо. Тому потрібно зберігати холодний розум, бо навіщо ворогові робити так, щоб населення панікувало?
Ще від 2014 року росіяни розраховують на те, що українці, у паніці та стресі, стануть на коліна, звернуться до своєї влади та скажуть: «Господи, будь ласка, віддайте ж ви тій росії все, що вона просить, щоб перестали по нас прилітати ракети, щоб не було стільки загиблих і поранених».
Тобто це тиск ворога через населення на владу нашої країни.
Олександр Бринза:
Паніка має ще один бік, доволі серйозний. Це було актуально десь у перший місяць вторгнення. Потім подібних успішних операцій росія вже, як мені здається, не проводила.
Це паніка через так звані мітки на дорогах. Люди шукали мітки, визирали, хто там блимає у вікно. Це росіянам удалося доволі успішно вкинути, хоча ніяке блимання з вікна, ніяка мітка не допомагає жодній авіації. Але люди почали перевантажувати поліцію, телефонувати, обривати правоохоронцям телефони. Люди бачили в кожному ворога. Сварилися між собою. Зокрема, була купа сварок у дворах, доходило до бійок.
І на це також доводилося виїздити патрульним. Це справді заважало тоді правоохоронній системі дбати про реально потрібні речі. А це були перші тижні вторгнення, і поліція потрібна була для більш серйозних справ: ловити мародерів і так далі.
Марія Малевська:
І не тільки про зайнятість поліції йдеться, а й про зайнятість нашого мозку. Замість того щоб думати, як гуртуватися і що робити з ворогом, ми думали, як знайти в сусідньому під’їзді зрадника, затримати його й викликати поліцію, тобто ми скеровували свої ресурси, сили й час не на те, що потрібне.
Іще один момент про паніку: навіщо ворогові, щоб панікували цивільні? До військовослужбовців ми невдовзі дійдемо.
Паніка помножує сама себе.
— Олександр Бринза
Що отримує ворог, якщо панікують цивільні, ті, хто не на фронті? Олександре, як ти думаєш?
Олександр Бринза:
Паніка помножує сама себе. Якщо люди вже купилися на щось панічне, то потім це як снігова лавина: уже інша панічна інформація розлетиться ще швидше, бо люди вже налякані.
Марія Малевська:
Є ще один момент: нині дуже багато родин, рідні чи близькі яких служать у війську. Я не маю цих підрахунків зараз, але кожен, абсолютно кожен українець має родича або близького друга на фронті.
Тобто охопленість серед суспільства зв’язками на фронті настільки велика, що люди, які живуть у таких містах, як Харків, можуть передати свою паніку й туди, на фронт. Це працює навіть так, і ворогові це вигідно.
Бо, наприклад, якщо дружина в паніці телефонує своєму чоловікові, то він розуміє, що вона у військовій справі ніхто й не розбирається, але на підсвідомому рівні він усе одно зважить на її паніку, бо вона для нього найближча людина.
Навіщо цю паніку поширювати, щоб демотивувати самих солдатів і бійців? Бо ворогові вигідно, щоб вони боялися, а не йшли на штурми.
Олександр Бринза:
Ну й не всі наші бійці читають перевірену інформацію. Вони, як і всі ми, читають пабліки. А інколи росіянам удається створювати фейкові пабліки, як, наприклад, фейковий телеграм-канал 93 бригади. І багатьом здається, що це реальний, офіційний канал бригади.
Марія Малевська:
Пресофіцерка 93 бригади Ірина Рибакова бореться із тим пабліком, якщо я не помиляюся, уже рік, і нічого не може з ним удіяти.
Я заходила на нього й дивилася: його філігранно зроблено. Дуже багато українських армійців, зокрема бійців 93 бригади, підписано на нього. Адміністратори цього пабліку навіть якісь проукраїнські меседжі там постять. А потім раз — і випхають щось демотиваційне, на кшталт того, що влада нас усіх кинула й підставила. Цитувати навіть не хочу, але там дуже філігранна робота, і нічого вони не можуть із цим зробити.
Олександр Бринза:
Навіть якщо ви справді маєте знайомого військовослужбовця, офіцера, командира або заступника командира якоїсь роти, батальйону чи бригади, це не означає, що навіть він має повну інформацію.
Ми з Марією знаємо такий приклад. Не називатимемо конкретного підрозділу й конкретного бійця, але це заступник комбата, який розповідав нам, що під час торішнього великого контрнаступу на Харківщині він не знав, що тоді починається якийсь великий контрнаступ.
Його завданням було зайти в якесь село й там окопатися. Я не знаю, яким конкретно було завдання, але вони мали зайти в певне село. Вони те село якось довго обробляли перед тим, і все.
Тобто людина не знала, що триває щось велике й масштабне. І це офіцер рівня заступника комбата. До нього не донесли, що, мовляв, завтра о четвертій ранку починаємо контрнаступ.
Так, він був одною зі, скажімо так, шахових фігур у цій великій комбінації. І ми розуміємо, чому Генштаб цього не робить: щоб не було витоку інформації.
Марія Малевська:
Звісно, хтось знав. Буває і навпаки: коли реальні розвідники, як це було нещодавно, описували мені ситуацію, і ситуація ця має дуже-дуже поганий вигляд. Розвідник сам був шокований і зневірений. А надвечір він же мені написав, що дізнався всі деталі, що так і було сплановано, і все добре — ніякої зради немає.
Це говорить про те, що один конкретний боєць, навіть якщо він командирського чи офіцерського рівня, не знає абсолютно загальної картини на фронті.
І коли ваш чоловік із фронту телефонує і каже, що все пропало, це не означає, що так воно і є.
Олександр Бринза:
Довіряйте тільки офіційним джерелам інформації. Читайте офіційні джерела інформації. Дивіться офіційні джерела інформації.
Хай це буде вашим камертоном. Я не кажу, що не треба читати пабліки; читайте, але реагуйте на все тверезо. І порівнюйте все з тією інформацією, яку дають на офіційному рівні.
