play_arrow

Пліч-о-пліч

Полковник став тиктокером і готовий розповідати про життя незрячих ветеранів

micВолодимир Носков today29.03.2024 565

Тло
  • cover play_arrow

    Полковник став тиктокером і готовий розповідати про життя незрячих ветеранів Володимир Носков


Навіщо ветеранові війни з повною втратою зору вчитися писати рельєфно-крапковим шрифтом Брайля? Які можливості самореалізації можуть з’явитися в незрячого воїна, якщо він опанує комп’ютер і смартфон? Як колишній полковник ЗСУ став розповідати в тиктоці про бойову службу й навчання жити незрячим? Чому біла тростина для людини з порушеннями зору — це не палка, а натомість продовження руки, якою можна дізнатися про рельєф тротуару, перешкоди, повороти й небезпеку? За яких умов в Україні з’явиться комплексна державна програма з реабілітації, навчання та адаптації незрячих ветеранів?

Сьогодні продовжимо знайомство з учасниками державної програми «Точка дотику». На нашому сайті можна послухати в попередніх епізодах подкасту «Пліч-о-пліч», як фахівці двох команд — громадської спілки «Всеукраїнська ліга організацій осіб з інвалідністю по зору “Сучасний погляд”» і львівського комунального закладу «Навчально-реабілітаційний центр “Левеня”» — ведуть комплексну реабілітацію ветеранів російсько-української війни, що в боях повністю втратили зір. Кожна із груп має свої пріоритети й методики в навчально-реабілітаційних заняттях, але вони одностайні в одному: воїна, який утратив зір унаслідок війни, треба мотивувати й допомогти йому робити все чи майже все, що він робив до важкого поранення на фронті. Лише тепер більше використовуючи слух, дотик і відчуття запахів. Тільки для цього військовослужбовцеві або цивільному зі свіжими травмами варто довіритися фахівцям. Потрібно спільно попрацювати з ерготерапевтами, реабілітологами, тифлопедагогами, психологами й арттерапевтами. Власне, таку можливість незрячим ветеранам пропонує програма «Точка дотику». Це ініціатива Міністерства освіти й науки України.

Якраз тиждень тому залучений до держпрограми навчально-реабілітаційний центр «Левеня» закінчив свій перший етап пілотного короткотривалого навчання ветеранів, які повністю втратили зір унаслідок війни. З 11 по 22 березня чотирьох воїнів з їхніми рідними, а також незрячу цивільну жінку, що втратила зір унаслідок обстрілу, навчали життєво важливих навичок: догляду за собою, прибирання в кімнатах дому тощо. Корекційні педагоги заохочують самотужки не тільки варити каву, але й готувати каші для сніданків, нарізати ковбасу, різати салати й усім цим пригощати рідних. У розкладі програми — орієнтування незрячих у просторі, заняття з користування смартфонами та комп’ютерами за допомогою спеціальних програм, які озвучують усе, що відбувається на екрані. Одно слово, за бажання тут можна відкривати для себе нові можливості, щоб попри порушення зору й далі бути надійною опорою для родини, щоби бути більш вільними.

Ведучий подкасту «Пліч-о-пліч» Володимир Носков зателефонував через вацап захисникові Антону Богачу із Кропивницького, щоб дізнатися, як у того справи після реабілітації у Львові й чи вдається воїну практикуватися вдома.

Антон Богач на війні був водієм військової машини. Утратив зір на передку пів року тому через вибух міни поруч з його автом. Антон навіть іще не встиг оформити документи про статус ветерана. Тож між шпиталями й медичними комісіями він зміг приїхати до Львова на свою першу реабілітацію.

Для учасників навчальної пілотної програми потрібні щоденні заняття зі шрифту Брайля. Це спеціальна рельєфно-крапкова абетка для незрячих людей. На цьому наполягає тифлопедагогиня Віра Ремажевська. На її думку, опанування Брайля допоможе незрячому ветеранові прочитати назву пігулок на упакові, натиснути кнопку ліфта, щоб дістатися на потрібний поверх, але це, звісно, за наявності рельєфних літер і цифр. Звичайно, якщо знаєш Брайль, то можеш писати й читати художні книжки та спеціальну літературу.

Тренери навчально-реабілітаційної програми не нахваляться наполегливістю у вивченні спеціальної абетки полковника Олега Автомєєнка з Одеси. Він захищав Україну в Збройних силах двадцять років. У бойових діях російсько-української війни брав участь із 2015 року. І треба ж такому статися, що ворожий снаряд змінив хід армійського життя Олега Автомєєнка на третій день повномасштабної війни під час бойового завдання на Донеччині. Тепер полковник Автомєєнко тиктокер. Розповідає у відеороликах і про опір ворогові, і про те, як навчається жити незрячим.

Варто зауважити, що в дорослому віці значно складніше опановувати рельєфно-крапкову систему писемності. Більшість незрячих навчається цього змалечку, коли їхні подушечки пальців іще дуже чутливі. Натомість у дорослих, а тим паче в чоловіків, що пройшли фронт, холод і сирість, пальці значно грубші. Тому не всім до снаги вивчення Брайля. Ба більше, велика частина українських незрячих припиняє читати й писати Брайлем одразу після навчання у спеціальній школі. Їм більше до душі аудіокниги. Тому ведучий Володимир Носков поставив тифлопедагогині Вірі Ремажевській два запитання: навіщо вона наполягає на освоєнні всіма незрячими ветеранами шрифту Брайля та чому під час занять використовують спеціальні друкарські машинки, а не більш зручні у використанні й доступні за вартістю прилади письма, які в побуті незрячі називають «брайлівськими дошками»?

Військовий Антон Богач зізнався: йому більше припали до душі зустрічі з викладачем цифрових технологій — незрячим Володимиром Пирогом. Антон не тільки встиг опанувати смартфон зі звуковою програмою — йому важливо було поговорити про особисте.

Так, ветеранам дуже цінно мати змогу навчатися та спілкуватися за принципом «рівний рівному». Тому вони більше довірялися незрячому Володимирові Пирогу. Ведучий подкасту Володимир Носков зізнався, що й сам захоплюється фаховістю й обізнаністю львівського журналіста в диджитал-технологіях. Уявіть собі: той, повністю незрячий, зміг настільки освоїти адмінку сайтів, що працює в інтернет-виданнях редактором стрічки новин. А це ж, окрім роботи з текстами, потрібно вміти додавати до новини відео, фото та інші медіафайли. Одно слово, Володимир — справжній гуру інтернет-журналістики. Він сподівається, що зможе передати свої знання та запал воїнам, які повністю втратили зір. Бо це їхній шанс у майбутньому опанувати професію та перспектива мати високооплачувану роботу.

Тим часом команда Віри Ремажевської береться розробляти державний стандарт із реабілітації та адаптації військовослужбовців і цивільних, що втратили зір унаслідок російської агресії. Ідеться про створення комплексної державної програми, у межах якої надаватимуть різні послуги з підтримки й реабілітації захисників, які демобілізувалися через здоров’я в різних регіонах України. Фінансуватимуть послуги з державного бюджету, саме тому потрібно мати відповідний державний стандарт.

Проєкт «Точка дотику» реалізується Міжнародним благодійним фондом «Альянс громадського здоров’я» спільно з Міністерством освіти й науки України, Бюром Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні за фінансової підтримки Уряду Великої Британії. Тож можна сподіватися, що незабаром ми почуємо про новий набір захисників з усієї України на навчально-реабілітаційну програму «Точка дотику».


Пліч-о-пліч

0%