Як у Слов’янську під обстрілами народжуються діти

Єдине пологове відділення у Донецькій області офіційно закрито, але породіллі все одно приходять. Про те, що відділення більше не працюватиме, на початку червня 2026-го заявив очільник Словʼянської міської військової адміністрації Вадим Лях — після того як фугасна авіабомба впала за 200 метрів від пологового.

На Донеччині більше немає місць, де можна безпечно народжувати. Породіль посадовці закликали заздалегідь евакуюватися і знайти інше місце для пологів — у безпечному регіоні.

Утім, за даними керівництва Словʼянської міської лікарні, на обліку в них стоїть іще приблизно 80 вагітних жінок із Краматорсько-Словʼянської агломерації. Тож періодично медикам доводиться приймати пологи, адже жінці, у якої відійшли води, ніхто не відмовить. Як у Словʼянську під обстрілами народжуються діти — у програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» розкажуть Марія Малєвська й Олександр Бринза. 

У Костянтинівці, де станом на літо 2026 року тривали бої у міській забудові, пологове відділення зупинило роботу ще влітку 2024-го: офіційно закрилося з 1 жовтня 2024 року, остання дитина в Костянтинівській лікарні народилася у серпні 2024-го.

Відтоді єдиним пологовим на всю Донецьку область залишалося відділення у Словʼянську: сюди їхали народжувати і з Дружківки, і з Краматорська, й із самої Словʼянської громади.

8 червня 2026-го після обстрілу, коли будівля міської лікарні зазнала пошкоджень, голова МВА Вадим Лях заявив, що останнє пологове відділення на Донеччині припиняє роботу.

Ми приїхали до Словʼянська в день, коли в місті були чергові поранені в одному з магазинів, а в сусідньому Краматорську — загиблі. Ці міста Донеччини дедалі більше стають схожими на Костянтинівку. Армія рф підходить щоразу ближче, стираючи ці, колись тилові, населені пункти авіабомбами, реактивною артилерією і численними ударними дронами.

Ми стоїмо в приймальні очільника Словʼянської лікарні Володимира Іваненка. Бачимо, як підписує чергову заяву на звільнення одного з лікарів. Медики евакуюються, бо обстріли щодня стають щільнішими. Утім, директор медзакладу каже: фахівців тут не бракує.

— Це ж у нас розбомбили основну будівлю. Пологове відділення було в нас на двох поверхах. Тепер на другому — хірургія, офтальмологія, жіноча консультація, на третьому — пологове, на четвертому — гінекологія. 

Фінансування від Національної служби здоровʼя України (НСЗУ) є, персонал є, каже Іваненко. Ми стоїмо вже в пологовій залі. Вікна тут забили фанерою.

— Розкажіть про руйнування. Ми бачимо, що вікна забито фанерою.

— Передусім це з міркувань безпеки. Ми пережили чотири обстріли. Були пошкодження, але благодійна організація за три-чотири дні все відновлювала. Ті кабінети, де маніпуляція, операційна, пологові зали, ми закрили найперше, щоб не було пошкоджень склом. 

— Наскільки близько від лікарні завдано цих ударів?

— У жовтні тут добу гриміло. У нас нічого цілого із цієї сторони не залишилося. Удруге теж орієнтовно 200–300 метрів від нас. І втретє приблизно так само… Були навіть уламки, які пробивали скло, цю стіну й сусідню. Але, слава богу, жодного постраждалого ні серед пацієнтів, ні серед працівників.

— Яка нині ситуація з народжуваністю на Донеччині? 

— Орієнтовно з вересня минулого року в нас значно зменшилася кількість пологів. Якщо раніше ми в середньому мали до 50 пологів на місяць, то тепер ця цифра скоротилася до 30, а із 2026 року ми бачимо помітне зниження. Є місяці, коли приймаємо сім пологів, є місяці — коли 30, а буває — коли 16. Цього місяця у нас у середньому двоє пологів на тиждень. 

— Це народжують жінки, які думали, що встигнуть виїхати, чи вони так і планували тут народжувати? 

— На початку року й обласна військова адміністрація, і міська поставили нам завдання, щоб ми вмовляли вагітних виїхати в безпечніші міста, де вони змогли б і стати на обстеження, і народжувати. Усе це зазначаємо в амбулаторних картках. Сьогодні в нас на обліку в Словʼянську та Краматорську перебуває приблизно 70–80 вагітних. З них орієнтовно 30–40 % прямо кажуть нам, що виїжджати вони не збираються. Частина виїжджає, і ми бачимо це. Особливо перед пологами кількість вагітних на обліку зменшується. А втім, навіть якщо будуть одні пологи, ми будемо надавати допомогу. Це ми вирішили і з департаментом охорони здоровʼя, і з обласною адміністрацією, і з нашою міською. Наш кадровий потенціал дає змогу зберегти всі угоди з НСЗУ. Тобто за всі пологи, які ми будемо приймати, нам платитимуть. Як кажуть, усе інше — дефіцит чи збитки — міська влада й обласна адміністрація теж компенсують нам. 

— Володимире Яковичу, тобто та інформація, яка була в медіа про те, що в Слов’янську закрилося пологове відділення, — це неправда? Якщо привезуть породіллю, ви приймете?

— Чиновники кажуть правильно. От як вони сказали, так воно і є. Ми, лікарі, говоримо: у нас є дипломи, у нас є спеціалісти. Ми давали клятву. Поки останній пацієнт залишається у Слов’янську, ми надаватимемо допомогу. 

— У приймальні ми бачили, як один із лікарів підписував заяву на переведення, звільнення. 

— Я контактую з лікарями з усієї України. Багато колег, директорів лікарень телефонують, просять контакти лікарів. Дефіцит кадрів в Україні великий. І я скажу вам чесно: у нас він не такий, як у деяких лікарнях Києва або Київської області. У нас кадрів удосталь, але насамперед зменшується кількість пацієнтів. Безпекова ситуація, на жаль, погіршується. Тому деякі лікарі й не тільки ухвалюють рішення виїжджати. У нас найбільше звільняються медсестри й молодший персонал. Звільнення лікарів для нас не критичне, станом на сьогодні кадри в нас залишаються. Тож ми маємо змогу надавати всю потрібну медичну допомогу. У нас налагоджено логістику з однією з обласних лікарень. Усі складні випадки ми відправляємо туди.

— На скільки за останні місяці, скажімо так, у вас скоротився персонал? 

— Це в середньому 10–12 %. Лікарів і вузьких спеціалістів виїхало набагато менше, а нянечок і медичних сестер — більше. Утім, цей відплив кадрів не критичний. Сьогодні в нас працює вісім акушерок, сім лікарів і вісім анестезіологів. З першого вересня, після оптимізації, залишаться чотири акушерки й чотири лікарі, які закриватимуть цілодобові зміни. Також цілодобово функціонує відділення анестезіології, що обслуговує хірургію, травматологію, пологове відділення, а також працює молодший медичний персонал.

За кілька годин до нашого приїзду у Слов’янській лікарні приймали пологи. Ми їхали побачити закрите пологове відділення, а натомість побачили й почули кількагодинного Назара.

Породіллю звати Ольга Шевченко. Вона — багатодітна мати, найстаршій її дитині — сім років.

— Чи не планували ви виїжджати? Як наважилися народжувати? 

— Планували виїжджати. У мене, крім нього, іще троє дітей. Але я боялася народити в машині чи потязі. 

— Тобто ви вирішили вже народити, а потім виїжджати? 

— Так, плануємо виїжджати. Але спочатку треба було народити вдома.

— Олю, розкажіть, яка у вас ситуація нині у Слов’янську. Знаємо, що гахкає, але ми не живемо тут.

— Я не зважаю на це. Чую, страшно, але я ж удома. Куди ми подінемося? Виїдемо. От тільки випишемся і виїдемо…

Окупація підбирається до Словʼянська вже втретє. Місто — у сітках, побите й понівечене. Нині Костянтинівка, Словʼянськ і Краматорськ — головні напрямки російського наступу, заявив напередодні президент Володимир Зеленський. Ці ділянки залишатимуться для військ рф основними до кінця року, сказав він.

Медики Словʼянської лікарні обіцяють, що лишатимуться на робочих місцях і далі надаватимуть допомогу доти, доки матимуть змогу.

Слухайте інтерв’ю повністю в програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло».

Більше новин із Харкова, подкасти, українська музика в нашому застосунку для Android | iOS

Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»