Правозахисна громадська організація «Медійна ініціатива за права людини» (МІПЛ) спільно з Харківським інститутом соціальних досліджень презентували результати аналітичного звіту «Як потерпілі від воєнних злочинів бачать справедливість».
Що спонукало дослідити цю тему, в етері Радіо «Накипіло» розповіла Оксана Расулова, журналістка і редакторка, керівниця відділу судового моніторингу справ щодо війни в МІПЛ.
За її словами, з перших днів війни на тимчасово окупованих і підконтрольних територіях, армія росії чинить воєнні злочини проти українців. Лише офіційно їхня кількість сягає 200 тисяч: стільки кримінальних проваджень за фактом воєнних злочинів відкрито в Україні. За чотири роки повномасштабного вторгнення до судового етапу дійшли лише 709.
«На початку було дуже високе очікування справедливості в суспільстві. Згадуємо, як ми говорили тоді про і про МКС (Міжнародний кримінальний суд) і про ордери для Путіна, і про трибунали — ми сподівалися на міжнародні інституції. Після заяв про скоєння росією чергового воєнного злочину сприймалося так, що за цим буде покарання, але з того що бачимо на зараз — цього точно не буде. Це нереальна кількість [злочинів]», — пояснює Оксана Расулова.
Учасники війни згідно з міжнародним правом мають виконувати правила, зазначені в тому числі у Женевських конвенціях.
«Воєнні злочини — це дії, які не дають переваги на полі бою, але впливають на людей. Наприклад, жорстоке поводження із військовополоненими, бо воно ніяк не впливає вже саме на поле бою. Обстріл цивільного населення не дає жодної переваги на полі бою. І робити цього не можна», — додає Расулова.
Експерти МІПЛ пропонують звертати увагу на командирів російської армії, що відповідальні за злочини підлеглих.
«Замість того, щоб оголошувати 20 підозр по одному підрозділу, було б доречніше оголосити підозру командиру. Це б зменшувало навантаження на судову систему», — розмірковує Расулова.
«Виконавців іноді складно встановити, або довести їхню провину», — каже Оксана, посилаючись на приклад першого виправдувального вироку за воєнні злочини в Україні.
Йдеться про російського військового, якого обвинувачували у мародерстві за вивезення награбованого на Київщині майна. Попри відео з камер, де він надсилає посилку, слідство не змогло довести факт викрадення майна у конкретних людей.
На думку МІПЛ, сформулювати підозру командиру цих російських військових спростило б роботу слідчим.
Так само обстоять справи зі злочинами проти людяності, такими як викрадення цивільних з північних і східних областей за часів окупації, або ж організація катівень на Харківщині.
Харківський інститут соціальних досліджень сформував чотири фокус-групи і провів дослідження, аналізуючи вплив підтримки і піклування про потерпілих від воєнних злочинів на відчуття справедливості у респондентів:
«Дві фокус-групи складалися з людей, які зверталися до Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків при Офісі генерального прокурора — структури, що допомагає в навігації по правовому аспекту, оформленні документів, медичних і юридичних потребах. Вони ж можуть скерувати до профільних організацій з відновлення і точкового супроводу в своїй громаді».
Дві інші фокус-групи не зверталися до Коордцентру:
«Якщо вони і мали якусь підтримку, то вона була доволі точковою і хаотичною. І ми хотіли подивитися на те, чи впливає [різниця] на відчуття справедливого ставлення до людини, чи впливає на нього підтримка поза межами судової зали і поза межами справи», — пояснює Оксана.
«Спільним для потерпілих є стан фрустрації і незадоволення отриманним. Вони не можуть водночас вимагати справедливості на міжнародному рівні, покарання для конкретних злочинців з росії, отримати компенсації від росії — з цього і накопичується образа і більші очікування з приводу дій України як держави», — каже експертка.
Для дослідників стало неочікуванним, що поширене не лише відчуття відсутності справедливості для потерпілих, а і образа потерпілих на речі, які лежать в сфері впливу українських структур, наприклад, справедливе покарання колаборантів і держзрадників. Крім того, стають на заваді й бюрократичні перешкоди.
«Люди, з якими ми спілкувалися, не дуже хочуть подавати заяви до Реєстру збитків, бо вони поки не бачать реальних результатів. А подати ці заяви може бути складно, система зависає, не завжди вистачає документів і при цьому, треба згадувати все що вони пережили», — коментує Расулова перспективи використання ще одного інструменту для відновлення справедливості серед потерпілих.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Накипіло з Володимиром Носковим”.
фото: соцмережі МІПЛ
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
