Цікаве

Проєкт «Перефарбований лис» вчить перегравати класичну літературу

today29.11.2023 62

Тло

«Перефарбований лис» — це подкаст про переосмислення світогляду й поведінки українців через призму літератури. Його авторам цікаво шукати нові форми взаємодії, тому вони створили ще й мандрівну студію навкололітературних ігор. Одна із засновниць проєкту, освітянка Валентина Мержиєвська, стала гостею етеру на Радіо «Накипіло».

Про що «Перефарбований лис» 

— Ми вдвох, я і психологиня Марія Діденко, запустили цей проєкт, щоб переосмислити (перепрочитати) українську класику. Почали зі шкільної програми й пошуку різних поведінкових моделей, які описано у пропонованих творах. Тому що письменники, спостерігаючи за людьми, за тим, як вони спілкуються та які мають пріоритети в житті, надають такі риси своїм персонажам. Тому, власне, українська література дуже багато пояснює нам про наше ж суспільство. Водночас коли ми читаємо українську літературу, то надихаємося персонажами й починаємо їх наслідувати. І так ніби утворюється замкнене коло, а дослідження української літератури дає нам змогу добре це зрозуміти. Оскільки багато нашої класики написано раніше, ми можемо також розмірковувати, як це сприймають нині, коли світ змінився. 

Як на мене, цим варто було почати займатися ще років двадцять тому. І чудово, що класику (пере)видають саме сьогодні, коли є умовно невеликий ажіотаж навколо читання, бо чимало людей нарешті відкриває для себе українську літературу й культуру. Ми з Машею жартуємо, що почали читати українські твори до того, як це стало мейнстримом. 

Класно, що ви ще якось досліджуєте всі ці характери і, власне, їхній вплив на наше сьогодення. Я, наприклад, стверджую, що моє життя спаплюжило прочитання російської класики в досить ранньому віці. І якраз ваше дослідження літератури дає розуміння, як персонажі впливають на життя людини, яка читає й ототожнює себе з ними й певною мірою перебирає їхні окремі риси. 

— Річ у тім, що більшість творів шкільної програми з української та світової літератури переважно написано для дорослих. Більшість класиків писали літературу для дорослих, а вивчають її в школі в дитячому й підлітковому віці. Й оце, мабуть, найбільша проблема будь-якої шкільної програми. І те, що ми намагаємося донести в нашому подкасті, насамперед орієнтовано на дорослих, які вже давно закінчили школу й, приміром, не любили української літератури або не цікавилися нею, або, навпаки, хочуть зануритися глибше. Але ключове тут, що це мають бути дорослі люди, з уже певним своїм бекграундом, досвідом. Тому що дітям потрібні спеціальні твори, написані для дітей. Тобто в них зовсім інше завдання в житті. І в українській літературі теж чимало творів, які можуть травмувати. 

Читати сьогодні модно. Ви почали робити це значно раніше, якось розжовувати це все. А от чому все-таки студія навкололітературних ігор, а не, скажімо, звичайний такий собі читацький клуб, де люди збираються, сідають у коло й намагаються якось проаналізувати, що ж відбулося в прочитаному творі. Чому все-таки ігри? 

— Читацький клуб — це теж хороший формат; просто він, здається, підходить не всім. Є люди, які дуже добре почуваються в літературних клубах, але є й ті, яким бракує динаміки та гри — вони дуже динамічні. Й основна відмінність від літературного клубу — це те, що можна вжитися в образ персонажа й перепрожити його. Нам було цікаво зробити саме занурення у твір і дозволити людям зіграти в ролях. 

Маємо кілька рольових ігор, коли учасники розподіляють між собою персонажів. Зокрема, ми задаємо певний типаж персонажа: так, як його написано в літературному творі. Наприклад, у Харкові ми грали «Кайдашеву сім’ю», де змальовано певні типажі й темпераменти, але ми не обмежуємо сюжету. Тобто не обов’язково притримуватися того, як розгорталися події безпосередньо у творі: не обов’язково битися за грушу, важливо щось інше вигадати. Тобто можна пробувати інші ходи; єдине, що треба враховувати, якщо ми беремо типаж Мотрі, то вона не може бути лагідною та ласкавою, адже персонажка більш дієва й добре знає, чого хоче. Тож в ухваленні рішень спиратися потрібно на цей типаж. У такий спосіб сюжети розгортаються по-іншому: деякі персонажі починають співпрацювати, чого не було у творі. Ось ми вже помітили в кількох іграх, що дорослий чоловік Омелько Кайдаш, нереалізований у житті й заляканий своєю дружиною Кайдашихою, починає співпрацювати із сусідкою, бабою Палажкою, а його життя набагато краще проживається. 

Але найцікавіше відбувається, коли людина приміряє персонажа на себе. На початку гри ми ще рекомендуємо вибрати персонажа, якого ви не розумієте. Або, наприклад, якщо такого типу люди дратують вас у житті. Коли ви спробуєте зіграти цього персонажа, то починаєте розуміти його мотивацію. Ви розумієте, що керує персонажем, коли опиняєтеся в його обставинах. І тоді додається розуміння, яке можна перенести у своє реальне життя. Іще глибинна психологія залучається. Якраз ті самі люди, які нам не подобаються, не подобаються саме тому, що ці риси все-таки притаманні й нам. Просто ми їх від себе приховуємо. Це або так, або ж хочеться таку рису, навпаки, мати. Наприклад, яскрава людина привертає увагу. Думаєш «очі виколює», а насправді самому хочеться трішки мати цю рису характеру. 

— Психологиня Марія Діденко не просто так із вами разом грає? 

— Вона має досвід роботи з групами, тож підтримує цю динаміку, щоб забава відбувалася. Наразі ми розробили чотири гри різної тематики. «Кайдашева сім’я» — це рольова гра. Також  граємо мафію за твором «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», бо це така кримінальна драма, тож туди якраз мафіозний сценарій гарно ліг. Фактично гра виходить глибшою, тому що це про роботу зі стереотипами, про те, що ми маємо певні упередження щодо зовнішності людини та її способу життя. Бо насправді ми не знаємо, що ховається за зовнішньою обгорткою. 

Є також третя гра — медитація за новелою Intermezzo Михайла Коцюбинського. Коли ми розбирали цей твір, то зрозуміли, що він про емоційне вигорання та відновлення. Вона допомагає знайти джерела відновлення внутрішнього ресурсу для кожного з гравців. Люди зазвичай виходять дуже наповненими після цієї гри: вона підживлює. 

І четвертий тип гри — це буріме за віршами українських поетів. Буріме — це французька гра, коли беруть рими з готового вірша, але кожен намагається написати свій. І це теж на перший погляд просто розвага, але ми проживаємо дуже багато цікавих моментів: і страх чистого аркуша, і страх публічного виступу, бо маєш презентувати іншим свою роботу. Але потім кожен отримує аплодисменти, і це теж надзвичайно цікавий розвиток, тому що в житті ми не стикаємося з тим, що нас купають в оваціях. Тож можна відстежити, чи є прийняття цього. 

Подкаст для дорослих, а гру й на меншу аудиторію розраховано? Чи теж тільки для дорослих? 

— Ну, спочатку ми не робили ніяких обмежень: до нас приходили підлітки по 12–13 років. Це дуже цікава взаємодія, коли в одній грі стикаються люди різних поколінь, і вони зіштовхуються без певних попередніх установок. Тобто вони не є вчителями, учнями, батьками, а перебувають між собою на рівних. А от для дітей маємо зробити окремі ігри, бо це все-таки дитячий досвід: у них іще не спрацьовує переосмислення, а більш властиве для них знайомство зі світом, тож мають бути інші переживання. Ну й твори можна простіші брати. Ми позиціонуємо ігри як для старших підлітків і дорослих. 

Така гра відбулась у Харкові 11 листопада. Як можна до вас долучатися і де вас шукати?

— Мандрівну студію ми зробили завдяки тому, що виграли грант від Українського інституту книги на сім міст, і завершальна подія відбудеться на Івано-Франківщині: проводитимемо майстер-класи для амбасадорів, які хочуть влаштовувати ігри для своїх спільнот. Це або вчителі, які організують ігри для дітей, або бібліотекарі у своїх книгозбірнях, або просто окремі особи, які хочуть проводити ігри в колі друзів. Кожен може стати нашим амбасадором. Через наші сторінки в інстаграмі та фейсбуці просто дізнатися, де відбуваються студії літературних ігор. А щоб розібратися, як наша прекрасна українська література впливає на нас і, власне, що вона нам дає, досить послухати подкаст «Перефарбований лис». 

З наступного року ми готові їздити по Україні на запрошення спільноти й домовлятися персонально. Бо найскладніше — це зібрати гравців віддалено; коли вже є сформована спільнота, то можна запрошувати нас, і ми будемо приїжджати.

Written by: Доманська Анна

Попередні записи

Цікаве

Різні підходи, одна мета: як працює арттерапія для військових

Харківський художник Костянтин Лизогуб закінчив факультет станкового живопису Академії дизайну мистецтв, працював у майстерні Євгена Бикова, згодом — з дітьми у студії Aza Nizi Maza.  Від початку повномасштабного вторгнення росіян він разом із братом спершу намагався потрапити в тероборону, але їм відмовляли — мовляв, бракує бойового досвіду. Згодом хлопці таки спромоглися потрапити до лав ЗСУ.  В умовах постійної жорсткої дисципліни, інструкцій і наказів досвід художника став дуже корисним, адже, за […]

today21.11.2023 312

0%