Цікаве

Різні підходи, одна мета: як працює арттерапія для військових

today21.11.2023 116

Тло

Харківський художник Костянтин Лизогуб закінчив факультет станкового живопису Академії дизайну мистецтв, працював у майстерні Євгена Бикова, згодом — з дітьми у студії Aza Nizi Maza. 

Від початку повномасштабного вторгнення росіян він разом із братом спершу намагався потрапити в тероборону, але їм відмовляли — мовляв, бракує бойового досвіду. Згодом хлопці таки спромоглися потрапити до лав ЗСУ. 

В умовах постійної жорсткої дисципліни, інструкцій і наказів досвід художника став дуже корисним, адже, за словами Костянтина, це дуже відповідальна робота: митцям доводиться самим організовувати свій час.

Тепер Костянтин Лизогуб на посаді помічника капелана. Він є також у групі контролю бойового стресу одного з військових підрозділів на Харківщині, де проводять заняття арттерапії, щоби зняти напругу та стрес у військових. 

«Я не терапевт, а втім, знаю, що таке творчість і як працювати з людьми. Я сам викладав дітям і знаю, як працювати з образним мисленням, як налаштувати людину на такий результат, щоб вона працювала руками й головою. У світовій практиці побутує думка, що будь-яка робота руками, а тим більше головою, має терапевтичний ефект», — розповідає художник. 

Спираючись на світову практику в арттерапії, Костянтин зрозумів, що її треба коригувати й налаштовувати інакше. Використовуючи свої елементи, він майже втілював власне бачення, як арттерапія має працювати саме з військовослужбовцями.

«В армії теж є рутина. Хлопці втомлюються не тільки від служби, але й від самої армії взагалі — як від системи. Тому для них арттерапія — це дуже хороший спосіб не тільки відволіктися, але й попрацювати з образним мисленням. На диво, дуже багато талановитих людей у частині, і не тільки в нашій, але й узагалі у війську», — каже митець.

За словами Костянтина, спочатку було важко. Йому було не зрозуміло, як узагалі втілювати арттерапію. З дітьми було простіше працювати, ніж із дорослими, бо дорослі вже сформовані особистості. Траплялися випадки, коли вони не розуміли, для чого малювання, і ставилися до нього несерйозно. 

Одного разу один із солдатів думав, що Костянтин офіцер, і між ними виникла певна дистанція. Утім, коли військовий дізнався, що художник теж солдат, то став щирішиим. «Із солдатами треба подружитися. Щойно вони бачать в тобі не військовослужбовця, а просто виховану людину, налаштовану до них добре, то вони більше спілкуються, виникає довіра, навіть дружба. І ми й далі спілкуємося вже поза заняттями», — ділиться художник. 

Спочатку солдати не дуже довіряли, запитували Костянтина, куди ці малюнки підуть, для чого це все взагалі. Мабуть, думали, що за цим можна було скласти на них якусь справку, проте Костянтин розповідав їм про себе, пояснював, що це тільки вправи.

Згодом робота дала свої результати й солдати з кожним разом приходили на сеанси арттерапії зацікавленішими.

Сеанси арттерапії відбуваються так: військові заходять до приміщення, де стоять столи, лежать пензлі й папір різного формату, а також гуаш, акрил та олівець; працюють із кольором і графікою.

Костянтин захоплюється творчістю Казимира Малевича, який є зачинателем супрематизму. Цей авангардний напрям цікавий Костянтину перш за все з погляду арттерапії. Коли проєкт стартував, він зрозумів, що треба давати максимально прості творчі завдання, і саме супрематизм підійшов для цього дуже вдало, бо прості геометричні форми може намалювати будь-хто. 

«Виникла ідея створити із простих форм свій образ. Кожен військовослужбовець створює свій образ, користуючись простими фігурами. Далі в гру вступає колір. Я помітив, що мені так простіше з ними працювати. У них зникає страх того, що вони не вміють малювати. Вони справді не вміють малювати в професійному розумінні, але завдання арттерапії не в тому, щоб навчити малювати», — пояснює Костянтин.

У результаті створюються різноманітні образи — від зібраного портрета до асоціативних зображень та абстракцій. 

Костянтин просить військовослужбовців, щоб вони давали назви своїм картинам. Це важливо, бо це назва того образу й тих думок, які вони мали під час малювання. 

Одного разу військовий намалював картину, яка на перший погляд складалася з геометричних фігур, але вояк розфарбував їх так, що вони нагадували весну. Назва картини також була пов’язана із цією порою року.

Після того, як картину намальовано, художник разом із кожним автором аналізує його роботу. Автор розповідає, що він хотів намалювати. Виходять дуже глибокі, серйозні, а також ліричні теми. 

За словами Костянтина, солдати дуже часто малюють свої дім, родину, дружин, коханих і дітей. «Ми спілкуємося про їхні картини: що саме вони хотіли цим сказати. Це такий навіть інтимний момент, тому що вони розказують особисті речі про сім’ю, дітей», — каже він. 

Дехто з військових, у кого загинув побратим, намагається зафіксувати пам’ять про них у своїх малюнках.

Малюнки залишаються в клубі, але дехто просить їх забрати. Деякі солдати забирають картини, щоб подарувати їх власним дітям. Був випадок, коли військовослужбовець попрохав забрати роботу й відправив її дитині, яка теж почала малювати. Згодом у них з’явився челендж: коли дитина малювала у відповідь на татові малюнки.

Попри брак часу Костянтинові й нині вдається брати участь у виставках за кордоном, зокрема у Штатах і в Європі. У США був аукціон, де його картина виставлялася з картинами інших художників, серед яких були роботи Енді Воргола.

«Мене дуже приємно здивувало, що ми були на одному майданчику, — зізнається Костянтин. — Я не полишаю можливості працювати, хоч це мені вдається дуже важко через брак вільного часу. Але це моя боротьба за себе, за моє існування як художника, як особистості. Тому я дуже ціную свободу й вільний час. Для мене це найвища ціна або величина, тому що дуже важливо й далі розвиватись і будувати свою кар’єру як художника». 

Нині Костянтин мріє про художню виставку з робіт його побратимів, але поки що це на стадії обговорення.

Арттерапія на Рівненщині

Ініціаторка благодійного мистецького проєкту «Мистецтво нескорених» і директорка Будинку ветеранів війни Вікторія Шинкаренко організовує чимало цікавих заходів і акцій, серед яких у пріоритеті арттерапія для ветеранів війни та їхніх сімей. 

На Рівненщині у Клеванському шпиталі ветеранів війни психологи й художники на волонтерських засадах проводять заняття арттерапії; також там працює реабілітаційний центр. Фронтовикам пропонують різні категорії малюнків, і вони з огляду на свій фізичний і моральний стан самі обирають, що писати. Частину картин із дозволу військових і ветеранів війни Вікторія передає на виставки-продажі в різних містах України, а також у Європейському Союзі й США. Отримані за картини гроші спрямовують на пікапи для військових частин. 

За словами Вікторії, її проєкту вже понад п’ять років. Вона вирішила зайнятися арттерапією після того, як 2018 року звільнилася з війська, де служила на посаді медикині. Після звільнення вона мала проблеми зі сном і малювала ночами. 

«Це допомогло мені, і ми вирішили зробити арттерапію в Клеванському шпиталі, — ділиться Вікторія. — Потім до нас звернулася діаспора з Англії, яка стежила й допомагала нам. Вони попрохали зробити в себе виставку. Отак воно ще до пандемії COVID-19, п’ять років тому, почало подорожувати світом. Раніше ми намагалися арттерапією привернути увагу світу до того, що в нас війна, тому що в ЗМІ там іноді згадувався анексований Крим. Ми поставили за мету привернути увагу арттерапією, показати, що в нас війна, що є поранені, які малюють. Тепер після початку повномасштабної, коли Україна з’явилася на перших шпальтах й інформаційних таблоїдах усього світу, до нас звертаються по арттерапію». 

Тепер виставками цікавляться не тільки діаспорці, на них приходять громадяни й тих країн, де проводять ці заходи. За гроші від проданих картин в Англії за цей рік придбали два пікапи, розповідає Вікторія. «Уявіть, коли ми цей пікап перевозимо в Клевань, показуємо хлопцям і кажемо, що це придбали вони, прикуті до візка або важко поранені, вони допомагають своїм побратимам», — розповідає вона. 

Вікторія та її колеги розглядають арттерапію як психологічний реабілітаційний процес. Під час малювання вони не ставлять перед військовими жодного завдання. «Головне, щоб людина отримала позитивні емоції», — переконана ніціаторка благодійного мистецького проєкту.

Вікторія разом зі своєю командою у Клевані обрали для себе три формати, у яких відбуваються заняття: це малювання на невеликих полотнах, бо роботу потрібно закінчити за три-чотири години, щоб не втомлювати військових. Так із білого полотна людина отримує повністю завершену роботу. 

За словами Вікторії, ефект відчувається майже відразу. «Передусім це маса позитивних емоцій, — каже вона. — Якщо військовослужбовець забирає роботу додому, то, коли він дивиться на неї, знову переживає ті позитивні емоції, які мав під час малювання цієї картини. Другий момент: приходять гості й питають, що це таке. А він каже, що сам намалював — знову позитивні емоції. Військові викладають картини в соцмережах. Якщо хтось в Англії чи Франції придбав картину, ми намагаємося познайомити цю людину з автором роботи, і між ними зав’язується дружнє листування, вони відправляють якісь подарунки». 

Вікторія і Костянтин мають дещо різні підходи в арттерапії. Костянтин каже, що займається із солдатами як художник і, відповідно, ставить перед ними певні завдання. За словами Вікторії, у межах її сеансів військовослужбовці малюють те, що забажають.

Попри різницю в підходах вони мають спільну мету: дарувати позитивні емоції та сприяти скорішому й повнішому відновленню бійців.

Утім, підтримка потрібна й самим людям, які проводять арттерапію. Як каже Костянтин, його джерело сил — вільний час, коли він може займатися своїми справами. «Це надає мені сили, — ділиться він. — Зокрема, коли є вільний час, я теж малюю. Хоча справ так багато, що не встигаю малювати, тому що накопичуються побутові справи, які треба розгрібати».

Багато хто з митців із початком повномасштабного вторгнення припинив займатися власною творчістю. Утім, Костянтин не серед таких. «На моє бажання творити нічого не впливає. Воно залишається завжди зі мною, — каже художник і додає: — Війна тільки вносить свої корективи в ідеї для картин. Тому саме ідеї дещо змінилися, а бажання творити — завжди зі мною».

Written by: Коробенко Роман

Попередні записи

Цікаве

Карта бізнесів ветеранів

Що таке мапа ветеранських бізнесів? Інтерактивна мапа ветеранських бізнесів — це спільний проєкт Українського ветеранського фонду, IT-компанії ЛУН і всеукраїнського цифрового сервісу таксі Uklon.  Мапу створили для популяризації бізнес-проєктів учасників бойових дій. На одній платформі зібрали бізнеси, які в різних регіонах України запустили ветерани та їхні сім’ї.  Як розповіла заступниця виконавчої директорки Українського ветеранського фонду Мінветеранів України Каріна Дорошенко, фонд засновано 2 лютого 2022 року й від 24 лютого кількість […]

today14.11.2023 21

0%