Цікаве

Як у Харкові (ніколи не) говорили українською

today21.02.2024 14198

Тло

Харків — українське місто. У Харкові ніколи суцільно не говорили російською. Це, здавалось би, аксіоматичні й зусібіч проговорені факти. Однак і досі деякі люди стверджують протилежне. Саме тому до Міжнародного дня рідної мови ми вирішили вкотре нагадати історію українськості нашого міста — не для роздмухування міжусобиць і спекулювання на мовному питанні, а для того щоб усе нарешті стало на свої місця.

Ми поговорили з українською мовознавицею, докторкою філологічних наук, академікинею Академії наук вищої школи України, професоркою та провідною науковою співробітницею Інституту української мови НАН України Ларисою Терентіївною Масенко. 

 

Пані Ларисо, офіційно Харків засновано 1654 року, хоча сьогодні цей рік для науковців є суперечливим, адже поселення на території нашого міста були й раніше. Але чи можемо ми довести, що тут споконвіку жили українці й розмовляли українською?

— Насправді нічого доводити й не потрібно, бо це аксіоматичний факт. Харків заснували козаки та прихідці майже з усіх регіонів України. Те, що потім туди прийшли росіяни, а місто стало форпостом російської імперії, яке згодом намагалися росіянізувати, — це вже інша історія. Станом на XVII століття, коли заснували місто (про це, до речі, говорить Юрій Шевельов), абсолютною більшістю населення України були селяни. Вони, безумовно, говорили українською. Це, звісно, не була та мова, якою ми говоримо нині, адже мова ніколи не стоїть на місці. Однак те, що це було українськомовне середовище, доводить величезний масив фольклору, який зберігся ще з тих часів або й навіть раніших. 

А ось якщо взяти до уваги прізвища реєстрових козаків…

— Власне, прізвища — це ще один показник українськості Слобожанщини. Розуміємо, що в той період вони тільки формувалися, однак якщо взяти реєстри козаків зі Слобідської України, то вони фіксують абсолютну більшість прізвищ з українськими коренями й суфіксами. Щоправда, пізніше імперська, а потім і совєцька пропаганда взялася й за прізвища українців, щоб максимально їх росіянізувати. До питомо українських коренів додавали російські суфікси. Це відбулося й із прізвищами харківців. Наприклад, поширене прізвище Шевцов — яскравий того приклад. Номінально прізвище звучало як Швець — це українське слово. російською сказали б «сапожник» або «башмачник». Попри все це потенціал української мови на Слобожанщині був надзвичайно сильним, про що свідчить і те, що саме Слобожанщина й Полтавщина стали колискою нової української літературної мови. 

Можливо, саме тому виникла Харківська школа романтиків?

— Насправді харківські романтики — це, мабуть, один із тих перших феноменів розвитку літературної української мови. Велику роль у цьому відіграв Каразінський університет, студенти, випускники й викладачі якого стали спочатку цікавитися народною творчістю, а потім і писати перші літературні твори саме українською. Звісно, на це дуже вплинула епоха романтизму та її постулати, але це дуже великий поступ, який, до речі, і став предтечею цілісного українського національного відродження. 

Серед них — Григорій Квітка-Основ’яненко, харківʼянин, який став засновником української сентиментальної прози; Микола Петренко, що створив романс «Дивлюсь я на небо», який ми й досі співаємо; Микола Костомаров, що написав «Книгу буття українського народу», а ще — Ізмаїл Срезневський, Амвросій Метлинський, Левко Боровиковський, Іван Росковшенко, Опанас Шпигоцький, Олександр Корсун, Яків Щоголів. Ці імена ви, мабуть, не раз чули. 

А чи послуговувалися вони українською в побуті? Знаємо ж, що це був такий час, коли люди на високих посадах змушені були говорити російською.

Насправді це дискусійне питання, адже російська в їхньому житті, безсумнівно, була. Навіть той-таки Квітка-Основ’яненко писав твори російською, але вони не мають такої літературної ваги, як його українськомовні твори. Бо навіть той, хто змушений був говорити російською, за ментальністю залишався українцем, інакше для чого вся ця плеяда інтелектуалів почала формування та розвиток української? Ми вважаємо, що міста росіянізувалися, але попри це українськомовною залишилася численна кількість містян і поміщиків. Це, до речі, те питання, яке ще потребує ретельного наукового опрацювання. 

А ось якщо говорити про кінець XIX століття — після численних заборон, Валуєвського циркуляра й Емського указу український дух і далі вирував у Харкові?

Кінець XIX — початок XX століття — це час утвердження української ідентичності та свідомості. І саме тут, у Харкові, у середовищі студентської молоді, починає зароджуватися націоналістичний рух; саме тут Микола Міхновський створює першу на Наддніпрянській Україні політичну партію — Українську народну партію, яка, на відміну від першої, яку створили Іван Франко й Михайло Павлик у Львові, мала на меті створення не просто української автономії, а української самостійності.  

Та згодом почалася Перша світова, прийшли комуністи, а Харків став столицею окупованої України…

Тут історія надзвичайно буремна. І нам забракне й дня, щоб описати всі ті події, які відбувалися на зламі другого й третього десятиліття XX століття. Але так, Харків окупували. Проте чи проводили б у місті політику коренізації, так званої українізації, якби для цього не було ніяких підстав? Очевидно, що ні. Червоний Харків був. Але цей же Червоний Харків став місцем розвитку українського модерну: там діяла плеяда талановитих митців, які навіть попри симпатії декого з них до комунізму як доктрини й далі творили й розвивали українське. Лесь Курбас зі своїм театром, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Михайль Семенко й численна кількість інших діячів робили все для культурно-національного відродження, за що потім поплатилися життям. 

До речі, на підтвердження того, що українську мову в Харкові аж ніяк не нав’язували, а вона сама природно поширювалася в місті за тих часів, маємо спогади львівського академіка Кирила Студинського. Він згадує, як приїжджав до міста на початку XX століття й чув українську тільки вдома у професора Сумцова та Христі Алчевської. Коли ж він приїхав уже за двадцять років, то цитую: «Почуєш усюди українську мову в Харкові. Часи змінюються». 

Власне, саме тоді в Харкові й створили перший соборний правопис…

Саме так. Звісно, не хочу вибілювати постать Скрипника, але він був затятим прихильником українізації, через що й ініціював створення Харківського правопису. І зробив це дуже мудро, бо довірив його складання провідним умам того часу — як з України, підконтрольної комуністам, так із Західної України, яка була тоді під Польщею — Агатангелові Кримському, Леонідові Булаховському, Олені Курило, Олексі Синявському, Євгенові Тимченку, Миколі Грунському, Всеволодові Ганцову, Миколі Наконечному, Григорієві Голоскевичу, Борисові Ткаченку й іншим. Згодом майже всіх репресував сталінський режим. Однак цей правопис навіть не пройшов апробації. Буквально за кілька років після його ухвалення з нього вилучили «буржуазно-націоналістичні» елементи.

А якщо говорити про Шевельова? Його ж особистість теж є феноменальною для Харкова…

Найцікавіше те, що він не був етнічним українцем, адже його батько був німцем. Проте для себе професор Шевельов обрав саме шлях українства й не зійшов із нього до останніх своїх днів. Він вступив на філологічний факультет, був дуже здібним студентом, через що два викладачі Олександр Білецький (літературознавець) і Леонід Булаховський (мовознавець) — запрошували його до себе в аспірантуру. Шевельов обрав шлях лінгвістики, а потім написав сотні феноменальних праць, які й досі для всіх мовознавців є настільними книгами. Зокрема, найважливіше, що він зробив, — це зруйнував іще імперський міт про три братні народи. Він обґрунтував, що ніколи не було так званої східнослов’янської єдності, а ще довів, що росія привласнила собі українську історію. Звісно, совєцькі функціонери від мовознавства обливали його ім’я брудом, а його книжки за совєцької доби було заборонено.

Але Шевельов дуже любив Харків. Уже за часів української незалежності він приїхав до міста. Й у своїх спогадах знову зруйнував міт про тотальну російськомовність Харкова. Приблизно в 90-х, їдучи в таксі зі своїм колегою, Шевельов зауважив, як під впливом їхніх розмов водій, який сидів поряд із Шевельовим, почав вставляти у своє мовлення українські слова. Під кінець подорожі Харковом, як згадує Юрій Володимирович, мовлення хлопчини вже було на третину українською. Це засвідчує, як легко можна відродити й поширити українську в Харкові.

В останні свої дні Шевельов, коли марив, часто повторював: «Поїхали в Харків». Про це згадує Оксана Міяковська-Радиш, яка була біля нього в лікарні. 

— Це справді щемко. Але попри все це Харків досить довго мав клеймо російськомовного міста. І досі залишаються люди, які стверджують, що Харків завжди був російськомовний. Ось як переконати їх у протилежному?

— Ніяк. Таким людям хоч кіл на голові теши — це нічого не змінить. Але переважно це старше покоління, яке не жило в Харкові 20-х і не знало, що там відбувалося в 30-х. Краще оминати такі дискусії заради свого ментального здоров’я. Нехай вони собі говорять, а нам, як кажуть, своє робить. Працювати треба з молоддю. Але мені видається, що нинішні тенденції дуже позитивні. Іще після Революції гідності, а особливо з початком розв’язаної путіним геноцидної війни проти нас, і ті українці, які до цього в побуті говорили російською, нині масово переходять на українську в щоденному спілкуванні. Українська завойовує міський простір, витісняючи російську. Її тепер багато громадян України сприймають як мову ворога, говорити якою непристойно. І в мене від цього, як і колись у професора Шевельова від спілкування з харківським таксистом, відчуття піднесення. 

Written by: Коробенко Роман

Попередні записи

Цікаве

Технологія, що змінила хід війни

На початку російської агресії у 2014 році Василь Білоус, який нині є командиром підрозділу аеророзвідки, створив Центр криміналістичних інновацій intelligenTrident. Це була його відповідь на агресію і пошук дієвих заходів, щоб меншою чисельністю, але на більш високому інтелектуальному рівні українці могли як перемагати на полі бою, так і розслідувати злочини й притягати до відповідальності винних.  Попри те, що прилади розкладено на столах так акуратно, як на виставці, Василь наголошує: «Це […]

today03.02.2024 184

0%